ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

рубрики: Законодательство о земле и недвижимости | Просмотров: 3,351
30 декабря 2008

Розділ III
ПРАВА НА ЗЕМЛЮ
Глава 14

Право власності на землю
Стаття 78. Зміст права власності на землю
1. Право власності на землю – це право володіти,користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
2. Право власності на землю набувається та реалізується напідставі Конституції України ( 254к/96-ВР ), цього Кодексу, атакож інших законів, що видаються відповідно до них.
3. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальнійта державній власності.
4. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельніділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельнимкодексом України), земельні ділянки не повертаються.
Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності
1. Земельна ділянка – це частина земної поверхні зустановленими межами, певним місцем розташування, з визначенимищодо неї правами.
2. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межахна поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси ібагаторічні насадження, які на ній знаходяться.
3. Право власності на земельну ділянку розповсюджується напростір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту іна глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та іншихбудівель і споруд.
Стаття 80. Суб'єкти права власності на землю
Суб'єктами права власності на землю є:
а) громадяни та юридичні особи – на землі приватноївласності;
б) територіальні громади, які реалізують це правобезпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – наземлі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні органидержавної влади, – на землі державної власності.
Стаття 81. Право власності на землю громадян
1. Громадяни України набувають права власності на земельніділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної і комунальноївласності;
в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм укористування;
г) прийняття спадщини;
ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельноїчастки (паю).
2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можутьнабувати права власності на земельні ділянкинесільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, атакож на земельні ділянки несільськогосподарського призначення замежами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомогомайна, що належать їм на праві приватної власності.
3. Іноземні громадяни та особи без громадянства можутьнабувати права власності на земельні ділянки відповідно до частинидругої цієї статті у разі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами;
б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єктинерухомого майна, що належать їм на праві власності;
в) прийняття спадщини.
4. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті успадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства,протягом року підлягають відчуженню.
Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб
1. Юридичні особи (засновані громадянами України абоюридичними особами України) можуть набувати у власність земельніділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами;
б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутногофонду;
в) прийняття спадщини;
г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
2. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності наземельні ділянки несільськогосподарського призначення:
а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктівнерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних ізздійсненням підприємницької діяльності в Україні;
б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктівнерухомого майна.
3. Спільні підприємства, засновані за участю іноземнихюридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності наземельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках,визначених частинами першою та другою цієї статті, та в порядку,встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб.
( Статтю 82 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 1103-IV( 1103-15 ) від 10.07.2003 )
4. Землі сільськогосподарського призначення, отримані вспадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженнюпротягом одного року.
Стаття 83. Право власності на землю територіальних громад
1. Землі, які належать на праві власності територіальнимгромадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
2. У комунальній власності перебувають усі землі в межахнаселених пунктів, крім земель приватної та державної власності, атакож земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єктикомунальної власності.
3. До земель комунальної власності, які не можутьпередаватись у приватну власність, належать:
а) землі загального користування населених пунктів (майдани,вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари,кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктамиповітряного і трубопровідного транспорту;
в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду,історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливуекологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурнуцінність, якщо інше не передбачено законом;
г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків,визначених цим Кодексом;
ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цимКодексом;
д) земельні ділянки, які використовуються для забезпеченнядіяльності органів місцевого самоврядування.
4. Територіальні громади набувають землю у комунальнувласність у разі:
а) передачі їм земель державної власності;
б) примусового відчуження земельних ділянок у власників змотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
в) прийняття спадщини;
г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами;
ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.
5. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднуватина договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальноївласності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюютьрайонні або обласні ради.
{ Стаття 83 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 }
Стаття 84. Право власності на землю держави
1. У державній власності перебувають усі землі України, крімземель комунальної та приватної власності.
2. Право державної власності на землю набувається іреалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Радиміністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської таСевастопольської міських, районних державних адміністрацій тадержавних органів приватизації щодо земельних ділянок, на якихрозташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно дозакону. { Частина друга статті 84 із змінами, внесеними згідно ізЗаконами N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005, N 489-V ( 489-16 )від 19.12.2006 }
3. До земель державної власності, які не можуть передаватисьу комунальну власність, належать:
а) землі атомної енергетики та космічної системи;
б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктамисоціально-культурного, виробничого та житлового призначення;
в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду таісторико-культурними об'єктами, що мають національне тазагальнодержавне значення;
г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;
ґ) земельні ділянки, які використовуються для забезпеченнядіяльності Верховної Ради України, Президента України, КабінетуМіністрів України, інших органів державної влади, Національноїакадемії наук України, державних галузевих академій наук;
д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного(обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забрудненнявнаслідок Чорнобильської катастрофи;
е) земельні ділянки, які закріплені за державнимипрофесійно-технічними навчальними закладами;
є) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальнимизакладами державної форми власності;
ж) земельні ділянки, на яких розташовані державні, в томучислі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутнихфондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єктинезавершеного будівництва та законсервовані об'єкти. { Частинутретю статті 84 доповнено пунктом "ж" згідно із Законами N 3235-IV( 3235-15 ) від 20.12.2005, N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006 }
4. До земель державної власності, які не можуть передаватисьу приватну власність, належать:
а) землі атомної енергетики та космічної системи;
б) землі під державними залізницями, об'єктами державноївласності повітряного і трубопровідного транспорту;
в) землі оборони;
г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду,історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливуекологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурнуцінність, якщо інше не передбачено законом;
ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків,визначених цим Кодексом;
д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цимКодексом;
е) земельні ділянки, які використовуються для забезпеченнядіяльності Верховної Ради України, Президента України, КабінетуМіністрів України, інших органів державної влади, Національноїакадемії наук України, державних галузевих академій наук;
є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного(обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забрудненнявнаслідок Чорнобильської катастрофи;
ж) земельні ділянки, які закріплені за державнимипрофесійно-технічними навчальними закладами;
з) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальнимизакладами державної і комунальної форм власності.
5. Держава набуває права власності на землю у разі:
а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивівсуспільної необхідності та для суспільних потреб;
б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами;
в) прийняття спадщини;
г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальноївласності територіальними громадами;
ґ) конфіскації земельної ділянки.
{ Стаття 84 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1158-IV( 1158-15 ) від 11.09.2003, N 2229-IV ( 2229-15 ) від 14.12.2004,N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 }
Стаття 85. Право власності на землю іноземних держав
Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянкидля розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв таінших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнароднихдоговорів.
Стаття 86. Спільна власність на землю
1. Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності звизначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільначасткова власність) або без визначення часток учасників спільноївласності (спільна сумісна власність).
2. Суб'єктами права спільної власності на землю можуть бутигромадяни та юридичні особи.
3. Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянкитериторіальних громад можуть бути районні та обласні ради.
4. Право спільної власності на землю посвідчується державнимактом на право власності на землю.
Стаття 87. Виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку
1. Право спільної часткової власності на земельну ділянкувиникає:
а) при добровільному об'єднанні власниками належних їмземельних ділянок;
б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чибільше особами за цивільно-правовими угодами;
в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома абобільше особами;
г) за рішенням суду.
Стаття 88. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності
1. Володіння, користування та розпорядження земельноюділянкою, що перебуває у спільній частковій власності,здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а уразі недосягнення згоди – у судовому порядку.
2. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянкуукладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.
3. Учасник спільної часткової власності має право вимагативиділення належної йому частки із складу земельної ділянки якокремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення,а у разі неможливості виділення частки – вимагати відповідноїкомпенсації.
4. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянкумає право на отримання в його володіння, користування частиниспільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йомучастки.
5. Учасник спільної часткової власності відповідно до розмірусвоєї частки має право на доходи від використання спільноїземельної ділянки, відповідає перед третіми особами зазобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, іповинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а такожу витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки.
6. При продажу учасником належної йому частки у спільнійчастковій власності на земельну ділянку інші учасники маютьпереважне право купівлі частки відповідно до закону.
Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку
1. Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісноївласності лише громадянам.
2. У спільній сумісній власності перебувають земельніділянки:
а) подружжя;
б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбаченоугодою між ними;
в) співвласників жилого будинку.
3. Володіння, користування та розпорядження земельноюділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором абозаконом.
4. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільнійсумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неїокремої частки.
5. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній суміснійвласності, з виділенням частки співвласника, може бути здійсненоза умови попереднього визначення розміру земельних часток, які єрівними, якщо інше не передбачено законом або не встановленосудом.
Стаття 90. Права власників земельних ділянок
1. Власники земельних ділянок мають право:
а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку,передавати її в оренду, заставу, спадщину;
б) самостійно господарювати на землі;
в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських таінших культур, на вироблену продукцію; { Пункт "в" частини першоїстатті 90 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 }
г) використовувати у встановленому порядку для власних потребнаявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини,торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші кориснівластивості землі;
ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі іспоруди.
2. Порушені права власників земельних ділянок підлягаютьвідновленню в порядку, встановленому законом.
Стаття 91. Обов'язки власників земельних ділянок
1. Власники земельних ділянок зобов'язані:
а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;
б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
в) своєчасно сплачувати земельний податок;
г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок таземлекористувачів;
ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші кориснівластивості землі;
д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади таорганам місцевого самоврядування дані про стан і використанняземель та інших природних ресурсів у порядку, встановленомузаконом;
е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень,пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережізрошувальних і осушувальних систем.
2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власниківземельних ділянок.
Глава 15
Право користування землею
Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою
1. Право постійного користування земельною ділянкою – цеправо володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває удержавній або комунальній власності, без встановлення строку.
2. Права постійного користування земельною ділянкою ізземель державної та комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать додержавної та комунальної власності;
б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства(об'єднання), установи та організації.
( Частина друга статті 92 в редакції Закону N 1709-IV ( 1709-15 )від 12.05.2004 )
Стаття 93. Право оренди земельної ділянки
1. Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорістрокове платне володіння і користування земельною ділянкою,необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншоїдіяльності.
2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянамта юридичним особам України, іноземним громадянам і особам безгромадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднаннямі організаціям, а також іноземним державам.
3. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою – небільше 5 років та довгостроковою – не більше 50 років.
4. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодоюорендодавця передаватись орендарем у володіння та користуванняіншій особі (суборенда).
5. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники абоуповноважені ними особи.
6. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Стаття 94. Право концесіонера на земельну ділянку
1. Для здійснення концесійної діяльності концесіонерунадаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому цимКодексом.
2. Види господарської діяльності, для яких можуть надаватисяземельні ділянки у концесію, визначаються законом.
Стаття 95. Права землекористувачів
1. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом абодоговором, мають право:
а) самостійно господарювати на землі;
б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських таінших культур, на вироблену продукцію; { Пункт "б" частини першоїстатті 95 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 }
в) використовувати у встановленому порядку для власних потребнаявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини,торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;{ Пункт "в" частини першої статті 95 із змінами, внесеними згідноіз Законом N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 }
г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі іспоруди.
2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню впорядку, встановленому законом.
Стаття 96. Обов'язки землекористувачів
1. Землекористувачі зобов'язані:
а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;
б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок таземлекористувачів;
ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші кориснівластивості землі;
д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади таорганам місцевого самоврядування дані про стан і використанняземель та інших природних ресурсів у порядку, встановленомузаконом;
е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень,пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережізрошувальних і осушувальних систем.
2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язкиземлекористувачів.
Стаття 97. Обов'язки підприємств, установ та організацій, що проводять розвідувальні роботи
1. Підприємства, установи та організації, які здійснюютьгеологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальніроботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власникомземлі або за погодженням із землекористувачем.
2. Строки і місце проведення розвідувальних робітвизначаються угодою сторін.
3. Проведення розвідувальних робіт на землях заповідників,національних дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків,поховань і археологічних пам'яток дозволяється у винятковихвипадках за рішенням Кабінету Міністрів України.
4. Підприємства, установи та організації, які проводятьрозвідувальні роботи, зобов'язані відшкодовувати власникам земліта землекористувачам усі збитки, в тому числі неодержані доходи, атакож за свій рахунок приводити займані земельні ділянки упопередній стан.
5. Спори, що виникають при проведенні розвідувальних робіт,вирішуються у судовому порядку.
Глава 16
Право земельного сервітуту
Стаття 98. Зміст права земельного сервітуту
1. Право земельного сервітуту – це право власника абоземлекористувача земельної ділянки на обмежене платне абобезоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
2. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
3. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавленнявласника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельнийсервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
4. Земельний сервітут здійснюється способом, найменшобтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої вінвстановлений.
Стаття 99. Види права земельного сервітуту
Власники або землекористувачі земельних ділянок можутьвимагати встановлення таких земельних сервітутів:
а) право проходу та проїзду на велосипеді;
б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі,зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід ізчужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусіднюабо через сусідню земельну ділянку;
д) право забору води з природної водойми, розташованої насусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованоїна сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби доприродної водойми;
є) право прогону худоби по наявному шляху;
ж) право встановлення будівельних риштувань та складуваннябудівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
з) інші земельні сервітути.
Стаття 100. Порядок встановлення земельних сервітутів
1. Власник або землекористувач земельної ділянки має правовимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговуваннясвоєї земельної ділянки.
2. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю міжвласниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або зарішенням суду.
3. Право земельного сервітуту виникає після його державноїреєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації правна земельну ділянку.
Стаття 101. Дія земельного сервітуту
1. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу правна земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, доіншої особи.
2. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу,застави та не може передаватися будь-яким способом особою, вінтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним таюридичним особам.
3. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якоївстановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, вінтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за йоговстановлення, якщо інше не передбачено законом.
4. Власник земельної ділянки, щодо якої встановленийземельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданихвстановленням земельного сервітуту.
Стаття 102. Припинення дії земельного сервітуту
1. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:
а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельногосервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власниказемельної ділянки;
б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельнийсервітут;
в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;
г) закінчення терміну, на який було встановлено земельнийсервітут;
ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
д) порушення власником сервітуту умов користуваннясервітутом.
2. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якоївстановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бутиприпинена в судовому порядку у випадках:
а) припинення підстав його встановлення;
б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлюєвикористання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельнийсервітут, за її цільовим призначенням.
Глава 17
Добросусідство
Стаття 103. Зміст добросусідства
1. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинніобирати такі способи використання земельних ділянок відповідно доїх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачамсусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей(затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забрудненнятощо).
2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язаніне використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяютьвласникам, землекористувачам сусідніх земельних діляноквикористовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язаніспівпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення правна землю кожного з них та використання цих ділянок іззапровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощуваннясільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельнихділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін,встановлення, зберігання межових знаків тощо).
Стаття 104. Попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку
Власники та землекористувачі земельних ділянок можутьвимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці,здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'ялюдей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.
Стаття 105. Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев
У випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієїземельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельнихділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникаютьіз сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоноюу використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.
Стаття 106. Обов'язки щодо визначення спільних меж
1. Власник земельної ділянки має право вимагати від власникасусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, атакож відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли,перемістились або стали невиразними.
2. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаютьсяцентральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
3. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власникиземельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановленоугодою між ними.
Стаття 107. Відновлення меж
1. Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастровоїдокументації.
2. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановленняздійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщофактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожномувиділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.
3. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж неузгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленимирозмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуваннямцих обставин.
Стаття 108. Спільне використання межових споруд
1. У випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремленірослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом абоіншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільневикористання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруданалежить лише одному з сусідів.
2. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватисямежовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати наутримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівнихчастинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений уподальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бутиліквідована або змінена без його згоди.
Стаття 109. Використання дерев, які стоять на межі земельних ділянок
1. Дерева, які стоять на межі суміжних земельних ділянок, атакож плоди цих дерев належать власникам цих ділянок у рівнихчастинах.
2. Кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева,які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих деревпокладаються на сусідів у рівних частинах.
3. Сусід, який вимагає ліквідації дерев, які стоять наспільній межі, повинен один нести витрати на ліквідацію дерев,якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на дерева.
4. Вимога на ліквідацію дерев (кущів) виключається, якщо вонислужать межовими знаками і залежно від обставин не можуть бутизамінені іншими межовими знаками.
Глава 18
Обмеження прав на землю
Стаття 110. Поняття обмеження прав на земельну ділянку
1. На використання власником земельної ділянки або її частиниможе бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі,передбаченому законом або договором.
2. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняєвстановленого обмеження (обтяження).
Стаття 111. Обмеження прав на земельну ділянку
1. Право на земельну ділянку може бути обмежено законом абодоговором шляхом встановлення:
а) заборони на продаж або інше відчуження певним особампротягом установленого строку;
б) заборони на передачу в оренду (суборенду);
в) права на переважну купівлю у разі її продажу;
г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем;
ґ) умови розпочати і завершити забудову або освоєнняземельної ділянки протягом встановлених строків;
д) заборони на провадження окремих видів діяльності;
е) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки,ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;
є) умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги,ділянки дороги;
ж) умови додержання природоохоронних вимог або виконаннявизначених робіт;
з) умови надавати право полювання, вилову риби, збираннядикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час ів установленому порядку;
и) інших зобов'язань, обмежень або умов.
2. Обмеження використання земельної ділянки підлягаютьдержавній реєстрації і діють протягом терміну, встановленогозаконом або договором.
Стаття 112. Охоронні зони
1. Охоронні зони створюються:
а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктівкультурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метоюохорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;
б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту,навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їхексплуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їхнегативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та іншіприродні об'єкти.
2. Правовий режим земель охоронних зон визначаєтьсязаконодавством України.
Стаття 113. Зони санітарної охорони
1. Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де єпідземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні таводоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення таінші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.
2. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність,яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритимджерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам,водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вонистворені.
3. Правовий режим земель зон санітарної охорони визначаєтьсязаконодавством України.
Стаття 114. Санітарно-захисні зони
1. Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які єджерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнівшуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль,електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метоювідокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.
2. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництвожитлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та іншихоб'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.
3. Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначаєтьсязаконодавством України.
Стаття 115. Зони особливого режиму використання земель
1. Зони особливого режиму використання земель створюютьсянавколо військових об'єктів Збройних Сил України та іншихвійськових формувань, утворених відповідно до законодавстваУкраїни, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереженняозброєння, військової техніки та іншого військового майна, охоронидержавного кордону України, а також захисту населення,господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій,стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.
2. Уздовж державного кордону України встановлюєтьсяприкордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використанняземель.
3. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюютьсявідповідно до закону.

Страницы:

Обсудить на форуме >>

ВКонтакте
FaceBook
Наш домик
Ответить

Другие статьи из раздела: Законодательство о земле и недвижимости