З А К О Н   У К Р А Ї Н И 

         Про захист конституційних прав громадян на землю 

      ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2005, N 10, ст.194 ) 

     Цей Закон   визначає   фінансові   засади   щодо   реалізації
громадянами України прав   власності   на   землю   відповідно  до
статті 14 Конституції України ( 254к/96-ВР ). 

     Стаття 1. Вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення
               документів, які посвідчують право власності
               на земельні ділянки, при передачі безоплатно
               земельних ділянок у власність громадянам України 

     Вартість робіт із землеустрою щодо  виготовлення  документів,
які посвідчують право власності на земельні ділянки, при виділенні
в натурі (на місцевості)  земельних  ділянок  власникам  земельних
часток   (паїв)   не  може  перевищувати  п'яти  неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян. 

     Вартість робіт із землеустрою  щодо  виготовлення  документа,
який  посвідчує право власності на земельну ділянку,  при передачі
безоплатно  земельних  ділянок  у  власність  громадянам   України
відповідно до  статті  121 Земельного кодексу України ( 2768-14 ),
крім випадків,  визначених частиною першою цієї  статті,  не  може
перевищувати дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 

     Стаття 2. Прикінцеві положення 

     1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 

     2. Частину  четверту  статті  29 Закону України "Про державну
реєстрацію  речових  прав  на  нерухоме  майно  та  їх   обмежень"
( 1952-15 ) (Відомості Верховної Ради України,    2004 р.,   N 51,
ст. 553) після слів  "та  їх  посадові  особи"  доповнити  словами
"громадяни України,  яким передані безоплатно у власність земельні
ділянки відповідно до статті   121 Земельного   кодексу   України"
( 2768-14 ). 

     3. Кабінету Міністрів  України  у  тримісячний  строк  з  дня
набрання чинності цим Законом: 

     привести свої  нормативно-правові акти у відповідність із цим
Законом; 

     вжити заходів щодо створення при місцевих органах  виконавчої
влади  центрів  надання  селянам  безплатної  юридичної допомоги з
питань,  пов'язаних з реалізацією ними  прав  на  земельні  частки
(паї) та на майнові паї відповідно до чинного законодавства; 

     забезпечити перегляд  і  скасування  міністерствами та іншими
центральними  органами  виконавчої  влади  їх  нормативно-правових
актів, що суперечать цьому Закону. 

 Президент України                                         Л.КУЧМА 

 м. Київ, 20 січня 2005 року
          N 2375-IV

                     З А К О Н  У К Р А Ї Н И 

                         Про оренду землі 

    ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 46-47, ст.280 ) 

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
  N 1019-XIV ( 1019-14 ) від 08.09.99, ВВР, 1999, N 44, ст.386
  N 1458-III ( 1458-14 ) від 17.02.2000, ВВР, 2000, N 14-15-16, ст.121
  N 2120-III ( 2120-14 ) від 07.12.2000, ВВР, 2001, N 2-3, ст.10
  N 2905-III ( 2905-14 ) від 20.12.2001, ВВР, 2002, N 12-13, ст.92
  N 3116-III ( 3116-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 32, ст.234
  N  380-IV  (  380-15 ) від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 10-11, ст.86 } 

{ В редакції Закону
  N 1211-IV  ( 1211-15 ) від 02.10.2003, ВВР, 2004, N 10, ст.102 } 

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
  N 1344-IV  ( 1344-15 ) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250
  N 2285-IV  ( 2285-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N   7-8, ст.162
  N 2505-IV  ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19,
                                                           ст.267
  N 3235-IV  ( 3235-15 ) від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11,
                                                           ст.96
  N  489-V   (  489-16 ) від 19.12.2006, ВВР, 2007, N 7-8, ст.66
  N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78
                              - зміни діють по 31 грудня 2008 року
  N  309-VI  (  309-17 ) від 03.06.2008, ВВР, 2008, N 27-28, ст.253
  N  509-VI  (  509-17 ) від 16.09.2008, ВВР, 2008, N 48, ст.358 } 

                             Розділ I
                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 

     Стаття 1. Оренда землі 

     Оренда землі  -  це  засноване  на  договорі  строкове платне
володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві
для проведення підприємницької та інших видів діяльності. 

     Стаття 2. Правові засади оренди землі 

     Відносини, пов'язані  з орендою землі,  регулюються Земельним
кодексом України  (  2768-14   ),   Цивільним   кодексом   України
( 1540-06, 435-15  ),   цим   Законом,  законами  України,  іншими
нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також
договором оренди землі. 

     Відносини, пов'язані  з  орендою  земельних ділянок,  на яких
розташовані  цілісні  майнові  комплекси  підприємств,  установ  і
організацій   державної   або   комунальної   власності,  а  також
заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх
структурних  підрозділів,  регулюються  цим  Законом з урахуванням
особливостей,  передбачених Законом України "Про оренду державного
та комунального майна" ( 2269-12 ). 

     Стаття 3. Об'єкти оренди землі 

     Об'єктами оренди   є   земельні  ділянки,  що  перебувають  у
власності громадян,  юридичних  осіб,  комунальній  або  державній
власності. 

     Земельна ділянка   може   передаватися   в   оренду  разом  з
насадженнями,  будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на
ній, або без них. 

     Стаття 4. Орендодавці землі 

     Орендодавцями земельних   ділянок  є  громадяни  та  юридичні
особи,  у  власності  яких  перебувають  земельні   ділянки,   або
уповноважені ними особи. 

     Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній
власності,  є сільські,  селищні, міські ради в межах повноважень,
визначених законом. 

     Орендодавцями земельних  ділянок,  що  перебувають у спільній
власності  територіальних  громад,  є  районні,  обласні  ради  та
Верховна  Рада  Автономної  Республіки  Крим  у межах повноважень,
визначених законом. 

     Орендодавцями земельних  ділянок,  що перебувають у державній
власності,  є районні,  обласні, Київська і Севастопольська міські
державні адміністрації,  Рада міністрів Автономної Республіки Крим
та Кабінет  Міністрів  України  в  межах  повноважень,  визначених
законом. 

     Стаття 5. Орендарі землі 

     Орендарями земельних ділянок є юридичні  або  фізичні  особи,
яким  на  підставі  договору  оренди  належить  право  володіння і
користування земельною ділянкою. 

     Орендарями земельних ділянок можуть бути: 

     а) районні,   обласні,   Київська  і  Севастопольська  міські
державні адміністрації,  Рада міністрів Автономної Республіки Крим
та  Кабінет  Міністрів  України  в  межах повноважень,  визначених
законом; 

     б) сільські,  селищні,  міські,  районні  та  обласні   ради,
Верховна  Рада  Автономної  Республіки  Крим  у межах повноважень,
визначених законом; 

     в) громадяни і юридичні особи України,  іноземці та особи без
громадянства,  іноземні юридичні особи,  міжнародні об'єднання  та
організації, а також іноземні держави. 

     Стаття 6. Право оренди землі 

     Орендарі набувають   права   оренди   земельної   ділянки  на
підставах і в порядку,  передбачених  Земельним  кодексом  України
( 2768-14  ),  Цивільним  кодексом  України  ( 1540-06,  435-15 ),
Господарським кодексом України ( 436-15 ),  цим та іншими законами
України і договором оренди землі. 

     У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних
засадах  підставою  для  укладення  договору  оренди  є результати
аукціону. { Частина друга статті 6 із змінами, внесеними згідно із
Законами  N  107-VI  (  107-17 ) від 28.12.2007; в редакції Закону
N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008 } 

     У разі  дострокового  припинення  договору  оренди  землі  за
ініціативою  орендодавця  земельної  ділянки  (крім   дострокового
припинення  договору  оренди  у  зв'язку  з невиконанням орендарем
своїх  обов'язків),  право  оренди  якої  набуто  за  результатами
аукціону,   орендодавець  відшкодовує  орендарю  витрати  на  його
набуття у строки, визначені умовами договору та законом, і збитки,
які  понесе  орендар  внаслідок  дострокового  припинення договору
оренди, якщо інше не передбачено договором оренди. { Частина третя
статті  6  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законами  N 107-VI
(  107-17  ) від 28.12.2007; в редакції Закону N 309-VI ( 309-17 )
від 03.06.2008 } 

     Земельна ділянка,  обтяжена  заставою,  може  бути передана в
оренду в разі згоди заставодержателя. 

     Стаття 7. Перехід права на оренду земельної ділянки 

     Право на оренду земельної  ділянки  переходить  після  смерті
фізичної   особи-орендаря,  якщо  інше  не  передбачено  договором
оренди,  до спадкоємців,  а в разі їх відмови чи відсутності таких
спадкоємців  -  до  осіб,  які використовували цю земельну ділянку
разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі,  якщо
це не суперечить вимогам Земельного кодексу України ( 2768-14 ) та
цього Закону. 

     У разі засудження фізичної особи-орендаря до позбавлення волі
або  обмеження  його дієздатності за рішенням суду право на оренду
земельної ділянки переходить до одного з членів його  сім'ї,  який
виявив  бажання  і може відповідно до закону стати орендарем,  а в
разі  його  відмови  або  відсутності  таких  -   до   осіб,   які
використовували  цю  земельну  ділянку  разом  з орендарем,  за їх
згодою,  якщо  це не суперечить вимогам Земельного кодексу України
( 2768-14 ) та цього Закону. 

     Стаття 8. Суборенда земельних ділянок 

     Орендована земельна  ділянка або її частина може передаватися
орендарем у суборенду без зміни  цільового  призначення,  якщо  це
передбачено  договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.
Якщо протягом одного місяця  орендодавець  не  надішле  письмового
повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення,  орендована земельна
ділянка або її частина може бути передана в суборенду. 

     Умови договору    суборенди    земельної    ділянки   повинні
обмежуватися  умовами  договору  оренди  земельної  ділянки  і  не
суперечити йому. 

     Строк суборенди  не  може  перевищувати  строку,  визначеного
договором оренди землі. 

     У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди
земельної ділянки припиняється. 

     Договір суборенди  земельної   ділянки   підлягає   державній
реєстрації. 

     За згодою  сторін   договір   суборенди   земельної   ділянки
посвідчується нотаріально. 

     Передача в суборенду земельних ділянок,  на яких  розташовані
цілісні  майнові  комплекси  підприємств,  установ  і  організацій
державної або комунальної власності,  а також заснованих на майні,
що   належить   Автономній  Республіці  Крим,  та  їх  структурних
підрозділів, забороняється. 

     Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення
на період дії договору оренди  можуть  обмінюватися  належними  їм
правами  користування  земельними  ділянками  шляхом укладання між
ними договорів суборенди відповідних ділянок,  якщо це передбачено
договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. 

     Стаття 8-1. Заборона відчуження орендарем права
                 на оренду земельної ділянки державної
                 та комунальної власності 

     Право  на  оренду земельної ділянки державної або комунальної
власності  не  може  бути  відчужено  її  орендарем  іншим особам,
внесено до статутного фонду, передано у заставу.
{   Закон  доповнено  статтею  8-1  згідно  із  Законом  N  309-VI
(  309-17  )  від  03.06.2008;  текст статті 8-1 в редакції Закону
N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008 } 

     Стаття 9. Переважне право орендаря на отримання орендованої
               земельної ділянки у власність 

     Орендар,  який  відповідно  до  закону  може мати у власності
орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у
власність у разі продажу цієї земельної ділянки,  за умови, що він
сплачує  ціну,  за  якою  вона  продається,  а  в  разі продажу на
аукціоні - якщо його пропозиція є  рівною  з  пропозицією,  яка  є
найбільшою із запропонованих учасниками аукціону. 

     Орендодавець зобов'язаний   повідомити   в   письмовій  формі
орендаря  про  намір  продати  земельну  ділянку  третій  особі із
зазначенням  її  ціни  та  інших  умов,  на  яких вона продається.
{  Частина  друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008 } 

     У разі  відмови  орендаря  від  свого  переважного  права  на
придбання  орендованої  земельної ділянки до нового власника такої
земельної ділянки переходять права  та  обов'язки  орендодавця  за
договором оренди цієї земельної ділянки. 

     Не   допускається   продаж   орендованих   земельних  ділянок
державної  або  комунальної  власності,  строк дії договору оренди
яких  не  закінчився  та  на  яких  розпочато будівництво об'єктів
житлового    та/або   нежитлового   призначення,   або   розпочато
проектно-вишукувальні   роботи  для  будівництва  таких  об'єктів.
{ Статтю 9 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 509-VI
( 509-17 ) від 16.09.2008 } 

     Орендар може   придбати  земельну  ділянку,  що  перебуває  в
оренді,  за умови  згоди  орендодавця  на  продаж  цієї  земельної
ділянки.  {  Статтю  9 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом
N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008 }
{  Текст статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 107-VI
(  107-17  ) від 28.12.2007; в редакції Закону N 309-VI ( 309-17 )
від 03.06.2008 } 

     Стаття 10. Права третіх осіб на орендовану земельну ділянку 

     Передача в  оренду  земельної  ділянки  не  є  підставою  для
припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб
на цю земельну ділянку. 

     Стаття 11. Ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта
                оренди 

     Ризик випадкового  знищення  або  пошкодження  об'єкта оренди
несе орендодавець,  якщо  інше  не  передбачено  договором  оренди
землі. 

     У разі прострочення орендодавцем або  орендарем  установлених
договором  оренди землі строків передачі об'єкта оренди ризик його
випадкового знищення або пошкодження у цей  період  несе  сторона,
яка допустила прострочення його передачі. 

     Стаття 12. Страхування об'єкта оренди 

     Об'єкт, який передається в оренду, може бути застрахованим на
період  дії  договору  оренди  землі  за  згодою сторін у порядку,
встановленому законодавством України. 

     У разі  невиконання  свого  обов'язку  стороною,  яка повинна
згідно з договором оренди землі застрахувати об'єкт оренди,  друга
сторона  може  застрахувати  його  і  зажадати  від  іншої сторони
відшкодування витрат на страхування. 

                            Розділ II
                       ДОГОВІР ОРЕНДИ ЗЕМЛІ 

     Стаття 13. Поняття договору оренди землі 

     Договір оренди  землі  -  це  договір,  за  яким орендодавець
зобов'язаний за  плату  передати  орендареві  земельну  ділянку  у
володіння і  користування на певний строк,  а орендар зобов'язаний
використовувати земельну ділянку відповідно до  умов  договору  та
вимог земельного законодавства. 

     Стаття 14. Форма договору оренди землі 

     Договір оренди  землі  укладається  у  письмовій  формі  і за
бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. 

     Типова форма  договору  оренди землі затверджується Кабінетом
Міністрів України ( 220-2004-п ). 

     Стаття 15. Умови договору оренди землі 

     Істотними умовами договору оренди землі є: 

     об'єкт оренди   (місце   розташування   та  розмір  земельної
ділянки); 

     строк дії договору оренди; 

     орендна плата із зазначенням  її  розміру,  індексації,  форм
платежу,   строків,   порядку   її   внесення   і   перегляду   та
відповідальності за її несплату; 

     умови використання та цільове призначення земельної  ділянки,
яка передається в оренду; 

     умови збереження стану об'єкта оренди; 

     умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; 

     умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 

     існуючі обмеження  (обтяження)  щодо  використання  земельної
ділянки; 

     визначення сторони,  яка несе ризик  випадкового  пошкодження
або знищення об'єкта оренди чи його частини; 

     відповідальність сторін; 

     умови  передачі  у  заставу  та  внесення до статутного фонду
права  оренди  земельної  ділянки.  { Статтю 15 доповнено частиною
дванадцятою згідно із Законом N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008 } 

     Відсутність у  договорі  оренди землі однієї з істотних умов,
передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11,
17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації
договору   оренди,   а   також  для  визнання  договору  недійсним
відповідно до закону. 

     За згодою  сторін  у договорі оренди землі можуть зазначатися
інші  умови,  зокрема  якісний  стан  земельних   угідь,   порядок
виконання зобов'язань сторін,  порядок страхування об'єкта оренди,
порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони  і
поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також
обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору
оренди, тощо. 

     Невід'ємною частиною договору оренди землі є: 

     план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; 

     кадастровий план земельної ділянки з  відображенням  обмежень
(обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; 

     акт визначення   меж   земельної   ділянки   в   натурі   (на
місцевості); 

     акт приймання-передачі об'єкта оренди; 

     проект  відведення  земельної ділянки у разі його розроблення
згідно  із  законом. { Абзац шостий частини четвертої статті 15 із
змінами,  внесеними  згідно  із  Законом  N  509-VI ( 509-17 ) від
16.09.2008 } 

     У разі  якщо  договором оренди землі передбачається здійснити
заходи,  спрямовані на охорону та поліпшення  об'єкта  оренди,  до
договору  додається  угода  щодо  відшкодування орендарю витрат на
такі заходи. 

     Стаття 16. Порядок укладення договору оренди землі 

     Укладення договору  оренди  земельної   ділянки   із   земель
приватної  власності  здійснюється за згодою орендодавця та особи,
яка згідно  із  законом  вправі  набувати  право  оренди  на  таку
земельну ділянку. 

     Укладення договору   оренди   земельної   ділянки  із  земель
державної  або  комунальної  власності  здійснюється  на  підставі
рішення  відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого
самоврядування - орендодавця,  прийнятого у порядку, передбаченому
Земельним кодексом  України  (  2768-14  ),  або  за  результатами
аукціону. 

     Укладення договору   оренди   земельної   ділянки  може  бути
здійснено на підставі цивільно-правового договору  або  в  порядку
спадкування.
{  Текст  статті  16  в  редакції  Законів N 107-VI ( 107-17 ) від
28.12.2007,  N  309-VI  (  309-17  )  від  03.06.2008; стаття 16 в
редакції Закону N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008 } 

     Стаття 17. Передача об'єкта оренди 

     Передача об'єкта  оренди орендарю здійснюється орендодавцем у
строки та на умовах,  що визначені у  договорі  оренди  землі,  за
актом приймання-передачі. 

     Стаття 18. Чинність договору оренди землі 

     Договір оренди  землі  набирає  чинності після його державної
реєстрації. 

     Стаття 19. Строк дії договору оренди землі 

     Строк дії  договору  оренди  землі  визначається  за   згодою
сторін, але не може перевищувати 50 років. 

     При передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення
товарного сільськогосподарського виробництва  строк  дії  договору
оренди   земельних  ділянок  визначається  з  урахуванням  періоду
ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою. 

     При передачі  в  оренду  сільськогосподарських   угідь,   які
розташовані  в  межах  гірничого  відводу,  наданого  для розробки
родовища нафти або  газу,  строк  дії  договору  оренди  земельних
ділянок  визначається  з  урахуванням  строків початку будівництва
свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, на
орендованій ділянці або на її частині. 

     Стаття 20. Державна реєстрація договору оренди землі 

     Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. 

     Державна реєстрація  договорів  оренди  землі  проводиться  у
порядку, встановленому законом. 

                            Розділ III
                      ОРЕНДНА ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ 

     Стаття 21. Орендна плата за землю 

     Орендна плата за землю -  це  платіж,  який  орендар  вносить
орендодавцеві за користування земельною ділянкою. 

     Розмір, форма і  строки  внесення  орендної  плати  за  землю
встановлюються  за  згодою  сторін у договорі оренди (крім строків
внесення   орендної   плати   за  земельні  ділянки  державної  та
комунальної  власності,  які  встановлюються  відповідно до Закону
України  "Про плату за землю") ( 2535-12 ). ( Частина друга статті
21  із  змінами,  внесеними згідно з Законом N 2505-IV ( 2505-15 )
від 25.03.2005 ) 

     Обчислення розміру орендної плати  за  землю  здійснюється  з
урахуванням індексів інфляції,  якщо інше не передбачено договором
оренди. 

      Річна  орендна  плата за земельні ділянки, які перебувають у
державній  або  комунальній  власності,  надходить  до відповідних
бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і
не може бути меншою: 

     для земель   сільськогосподарського   призначення  -  розміру
земельного податку,  що встановлюється Законом України "Про  плату
за землю" ( 2535-12 ); 

     для інших  категорій  земель - трикратного розміру земельного
податку, що встановлюється Законом України "Про  плату  за  землю"
( 2535-12 ).
{  Частина  четверта  статті  21  із  змінами,  внесеними згідно з
Законом  N  2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005; в редакції Законів
N  107-VI  (  107-17  )  від  28.12.2007,  N 309-VI ( 309-17 ) від
03.06.2008 } 

     Річна  орендна  плата  за земельні ділянки, які перебувають у
державній  або  комунальній  власності,  не  може  перевищувати 12
відсотків  їх  нормативної  грошової  оцінки.  При  цьому  у  разі
визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений
більший  розмір  орендної  плати,  ніж  зазначений  у цій частині.
{  Частина  статті  21  в редакції Законів N 107-VI ( 107-17 ) від
28.12.2007, N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008 }
{  Щодо  дії  частини  четвертої  статті  21 додатково див. Закони
N  1344-IV  (  1344-15 ) від 27.11.2003, N 2285-IV ( 2285-15 ) від
23.12.2004,  N  2505-IV  (  2505-15  )  від  25.03.2005, N 3235-IV
( 3235-15 ) від 20.12.2005, N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006 } 

     У разі  визнання  у  судовому  порядку  договору оренди землі
недійсним отримана орендодавцем орендна плата за  фактичний  строк
оренди землі не повертається. 

     Плата за суборенду земельних ділянок державної і  комунальної
власності не може перевищувати орендної плати. 

     Стаття 22. Форма орендної плати 

     Орендна плата може справлятися  у  грошовій,  натуральній  та
відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. 

     Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних
форм орендної плати. 

     Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній
і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі. 

     Внесення орендної  плати  оформлюється письмово,  за винятком
перерахування коштів через фінансові установи. 

     Стаття 23. Зміна орендної плати 

     Орендна плата за земельні  ділянки  державної  і  комунальної
власності,   які  передані  в  оренду  для  сільськогосподарського
використання,  переглядається один раз  на  три  роки  в  порядку,
встановленому законом або договором оренди. 

     Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності
фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. 

     Орендар має право вимагати  відповідного  зменшення  орендної
плати  в разі,  якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився
не з його вини. 

                            Розділ IV
                 ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ОРЕНДОДАВЦІВ
                   І ОРЕНДАРІВ, ЗАХИСТ ЇХ ПРАВ 

     Стаття 24. Права та обов'язки орендодавця 

     Орендодавець має право вимагати від орендаря: 

     використання земельної   ділянки   за  цільовим  призначенням
згідно з договором оренди; 

     дотримання екологічної    безпеки    землекористування     та
збереження  родючості  ґрунтів,  додержання  державних стандартів,
норм і правил,  у тому числі місцевих  правил  забудови  населених
пунктів; 

     дотримання режиму  водоохоронних  зон,  прибережних  захисних
смуг,  зон  санітарної  охорони,   санітарно-захисних   зон,   зон
особливого  режиму використання земель та територій,  які особливо
охороняються; 

     своєчасного внесення орендної плати. 

     Орендодавець зобов'язаний: 

     передати в  користування  земельну  ділянку   у   стані,   що
відповідає умовам договору оренди; 

     при передачі  земельної  ділянки   в   оренду   забезпечувати
відповідно  до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої
земельної ділянки; 

     не вчиняти  дій,  які б перешкоджали орендареві користуватися
орендованою земельною ділянкою; 

     відшкодувати орендарю   капітальні   витрати,   пов'язані   з
поліпшенням  стану  об'єкта  оренди,  яке проводилося орендарем за
згодою орендодавця; 

     попередити орендаря  про  особливі  властивості  та  недоліки
земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити
екологічно небезпечні  наслідки  для  довкілля  або  призвести  до
погіршення стану самого об'єкта оренди. 

     Органи  виконавчої  влади та органи місцевого самоврядування,
які укладають договори оренди землі,  повинні до 1 лютого надавати
органу  державної податкової служби за місцезнаходженням земельної
ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі
на  поточний  рік,  та  інформувати  відповідний  орган  державної
податкової служби про укладення нових,  внесення змін до  існуючих
договорів  оренди  землі  та  їх розірвання до 1 числа місяця,  що
настає  за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. ( Статтю 24
доповнено  частиною  згідно  із  Законом N 2505-IV ( 2505-15 ) від
25.03.2005 ) 

     Стаття 25. Права та обов'язки орендаря 

     Орендар земельної ділянки має право: 

     самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору
оренди землі; 

     за письмовою   згодою  орендодавця  зводити  в  установленому
законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші
будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; 

     отримувати продукцію і доходи; 

     здійснювати в   установленому   законодавством   порядку   за
письмовою  згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд
та меліоративних систем. 

     Орендар земельної ділянки зобов'язаний: 

     приступати до  використання  земельної  ділянки   в   строки,
встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому
законом порядку; 

     виконувати встановлені   щодо   об'єкта   оренди    обмеження
(обтяження)  в обсязі,  передбаченому законом або договором оренди
землі; 

     дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного
та     іншого    природоохоронного    призначення,    оздоровчого,
рекреаційного та історико-культурного призначення; 

     у п'ятиденний  строк  після  державної  реєстрації   договору
оренди  земельної  ділянки  державної  або  комунальної  власності
надати копію договору  відповідному  органу  державної  податкової
служби. 

     Стаття 26. Витрати орендаря, пов'язані з використанням
                нерухомого майна 

     У разі якщо договором оренди  земельної  ділянки  передбачено
використання   нерухомого   майна,  що  розташоване  на  земельній
ділянці,  пов'язані з цим витрати покладаються на  орендаря,  якщо
інше не передбачено договором оренди. 

     Стаття 27. Захист прав орендаря та орендодавця на орендовану
                земельну ділянку 

     Орендареві забезпечується захист  його  права  на  орендовану
земельну  ділянку  нарівні із захистом права власності на земельну
ділянку відповідно до закону. 

     Орендар в установленому законом порядку має право витребувати
орендовану  земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та
користування,   на   усунення   перешкод   у   користуванні   нею,
відшкодування  шкоди,  заподіяної  земельній ділянці громадянами і
юридичними особами України,  іноземцями, особами без громадянства,
іноземними   юридичними   особами,   у   тому  числі  міжнародними
об'єднаннями та організаціями. 

     Розмір відшкодування орендодавцем збитків, завданих орендарю,
повинен   бути   зменшений,   якщо   орендар  навмисно  або  через
необережність  спричинив  збільшення  розмірів  збитків  унаслідок
невиконання  чи  неналежного  виконання умов договору орендодавцем
або не вжив заходів щодо їх зменшення. 

     Стаття 28. Відшкодування збитків, завданих орендарю 

     Орендар має право на відшкодування збитків,  яких він  зазнав
унаслідок  невиконання  орендодавцем  умов,  визначених  договором
оренди землі. 

     Збитками вважаються: 

     фактичні втрати, яких орендар зазнав у зв'язку з невиконанням
або  неналежним  виконанням  умов  договору орендодавцем,  а також
витрати,  які  орендар  здійснив   або   повинен   здійснити   для
відновлення свого порушеного права; 

     доходи, які  орендар міг би реально отримати в разі належного
виконання орендодавцем умов договору. 

     Розмір фактичних витрат  орендаря  визначається  на  підставі
документально підтверджених даних. 

     У разі  дій  орендаря,  не передбачених договором оренди,  що
призвели  до  зміни  стану  земельної  ділянки,  витрати   на   їх
здійснення орендодавцем не відшкодовуються. 

     У разі  здійснення  орендарем за письмовою згодою орендодавця
поліпшення  орендованої  земельної  ділянки  за  власний   рахунок
орендодавець  зобов'язаний  компенсувати витрати на її поліпшення,
якщо інше не передбачено договором оренди. 

     Здійснені орендарем  без   згоди   орендодавця   витрати   на
поліпшення    орендованої   земельної   ділянки,   які   неможливо
відокремити  без  заподіяння  шкоди  цій  ділянці,  не  підлягають
відшкодуванню. 

     Орендар вправі  залишити  за  собою  здійснені ним за власний
рахунок вигоди від поліпшення орендованої земельної ділянки,  якщо
ці  поліпшення  можуть  бути  відокремлені  без  заподіяння  шкоди
земельній ділянці. 

     Стаття 29. Відшкодування збитків унаслідок зміни стану
                орендованої земельної ділянки 

     У разі погіршення орендарем корисних властивостей орендованої
земельної ділянки, пов'язаних із зміною її стану, орендодавець має
право на відшкодування збитків. 

     Збитки, завдані  третім  особам  у  зв'язку  з  використанням
орендарем   земельної   ділянки,   відшкодовуються   орендарем  на
загальних підставах. 

     Розміри збитків  визначаються  сторонами  договору оренди.  У
разі недосягнення сторонами згоди про розмір відшкодування збитків
спір вирішується в судовому порядку. 

                             Розділ V
             ЗМІНА, ПРИПИНЕННЯ І ПОНОВЛЕННЯ ДОГОВОРУ
                           ОРЕНДИ ЗЕМЛІ 

     Стаття 30. Зміна умов договору оренди землі 

     Зміна умов договору оренди  землі  здійснюється  за  взаємною
згодою сторін. 

     У разі  недосягнення  згоди  щодо  зміни умов договору оренди
землі спір вирішується в судовому порядку. 

     Стаття 31. Припинення договору оренди землі 

     Договір оренди землі припиняється в разі: 

     закінчення строку, на який його було укладено; 

     викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового
відчуження  земельної  ділянки з мотивів суспільної необхідності в
порядку, встановленому законом; 

     поєднання в  одній  особі  власника  земельної   ділянки   та
орендаря; 

     смерті фізичної    особи-орендаря,    засудження    його   до
позбавлення волі та відмови осіб,  зазначених  у  статті  7  цього
Закону,   від   виконання  укладеного  договору  оренди  земельної
ділянки; 

     ліквідації юридичної особи-орендаря; 

     відчуження  права оренди земельної ділянки заставодержателем.
{  Частину  першу  статті  31  доповнено  абзацом сьомим згідно із
Законом N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008 } 

     Договір оренди  землі  припиняється  також  в інших випадках,
передбачених законом. 

     Договір оренди землі може бути розірваний за  згодою  сторін.
На  вимогу  однієї  із  сторін договір оренди може бути достроково
розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. 

     Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не
допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. 

     Стаття 32. Припинення договору оренди землі шляхом його
                розірвання 

     На вимогу однієї із сторін договір  оренди  землі  може  бути
достроково   розірваний   за  рішенням  суду  в  разі  невиконання
сторонами обов'язків,  передбачених статтями 24 і 25 цього  Закону
та  умовами  договору,  в разі випадкового знищення чи пошкодження
об'єкта оренди,  яке істотно перешкоджає  передбаченому  договором
використанню земельної ділянки,  а також на підставах,  визначених
Земельним кодексом України ( 2768-14 ) та іншими законами України. 

     У разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря
орендодавець  має  право  на  отримання  орендної  плати на землях
сільськогосподарського призначення за шість місяців,  а на  землях
несільськогосподарського  призначення  -  за  рік,  якщо  протягом
зазначеного періоду не  надійшло  пропозицій  від  інших  осіб  на
укладення  договору  оренди  цієї ж земельної ділянки на тих самих
умовах,  за  винятком  випадків,  коли  розірвання  договору  було
обумовлено  невиконанням  або  неналежним  виконанням орендодавцем
договірних зобов'язань. 

     У разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін
кожна  сторона  має  право  вимагати в іншої сторони відшкодування
понесених збитків відповідно до закону. 

     Перехід права  власності  на  орендовану  земельну ділянку до
іншої особи,  а також реорганізація юридичної особи-орендаря не  є
підставою  для  зміни  умов або розірвання договору,  якщо інше не
передбачено договором оренди землі. 

     Стаття 33. Поновлення договору оренди землі 

     Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди
землі,  орендар,  який  належно  виконував обов'язки відповідно до
умов договору,  має  за  інших  рівних  умов  переважне  право  на
поновлення договору. 

     У разі  поновлення  договору оренди землі на новий строк його
умови можуть бути змінені за згодою сторін. 

     У разі  якщо  орендар   продовжує   користуватися   земельною
ділянкою   після   закінчення   строку   договору  оренди,  то  за
відсутності  письмових  заперечень  орендодавця  протягом   одного
місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на
той самий строк і  на  тих  самих  умовах,  які  були  передбачені
договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням. 

     Стаття 34. Наслідки припинення або розірвання договору оренди
                землі 

     У разі  припинення  або  розірвання  договору  оренди   землі
орендар  зобов'язаний  повернути орендодавцеві земельну ділянку на
умовах,  визначених договором.  Орендар не  має  права  утримувати
земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. 

     У разі невиконання орендарем обов'язку щодо  умов  повернення
орендодавцеві  земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати
орендодавцю завдані збитки. 

                            Розділ VI
                РОЗГЛЯД СПОРІВ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
               СТОРІН ЗА НЕВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ЗА
                      ДОГОВОРОМ ОРЕНДИ ЗЕМЛІ 

     Стаття 35. Розгляд спорів, пов'язаних з орендою землі 

     Спори, пов'язані  з  орендою  землі,  вирішуються  у судовому
порядку. 

     Стаття 36. Відповідальність сторін за невиконання зобов'язань
                за договором оренди землі 

     У разі  невиконання  зобов'язань  за  договором  оренди землі
сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором. 

     Орендодавець несе відповідальність за  недоліки  переданої  в
оренду земельної ділянки,  що не були передбачені договором оренди
і перешкоджають використанню земельної  ділянки  за  договором.  У
разі виявлення таких недоліків орендар має право вимагати: 

     зменшення орендної плати або відшкодування витрат на усунення
недоліків; 

     відрахування з орендної плати певної  суми  своїх  витрат  на
усунення   таких  недоліків  з  попереднім  повідомленням  про  це
орендодавця; 

     дострокового розірвання договору. 

     Орендодавець не несе відповідальності за наслідки,  пов'язані
з  недоліками  переданої  в  оренду  земельної ділянки,  якщо такі
недоліки обумовлені договором оренди. 

                            Розділ VII
                       МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ 

     Стаття 37. Міжнародні договори 

     У разі якщо міжнародним договором,  згода  на  обов'язковість
якого  надана  Верховною Радою України,  встановлено інші правила,
ніж ті,  що містяться у цьому Законі,  то  застосовуються  правила
міжнародного договору. 

                           Розділ VIII
                       ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 

     1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 

     Частини друга,  третя  і четверта статті 4 набирають чинності
після  розмежування  відповідно  до  закону  земель  державної   і
комунальної власності. 

     До розмежування  відповідно  до  закону  земель  державної  і
комунальної власності  орендодавцями  земельних  ділянок  у  межах
населених пунктів,  крім земель, переданих у приватну власність, є
відповідні сільські,  селищні,  міські ради, а за межами населених
пунктів  - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень,
визначених Земельним кодексом України ( 2768-14 ). 

     2. Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання
чинності цим Законом: 

     привести свої  нормативно-правові акти у відповідність із цим
Законом; 

     розробити та затвердити типову форму договору оренди землі; 

     забезпечити перегляд і скасування  міністерствами  та  іншими
центральними  органами  виконавчої  влади  їх  нормативно-правових
актів, що суперечать цьому Закону. 

                            Розділ IX
                       ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ 

     Громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку
(пай) до виділення їм у натурі (на місцевості)  земельних  ділянок
мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського
призначення,  місце розташування яких визначається  з  урахуванням
вимог    раціональної   організації   території   і   компактності
землекористування,  відповідно до цих сертифікатів  з  дотриманням
вимог цього Закону. 

     Після виділення  в  натурі  (на місцевості) земельних ділянок
власникам   земельних   часток   (паїв)   договір   оренди   землі
переукладається  відповідно  до державного акта на право власності
на земельну ділянку на тих самих умовах,  що і раніше укладений, і
може бути змінений лише за згодою сторін.  Припинення дії договору
оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом. 

 Президент України                                         Л.КУЧМА 

 м. Київ, 6 жовтня 1998 року
          N 161-XIV

                    З А К О Н   У К Р А Ї Н И 

                         Про землеустрій 

      ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 36, ст.282 ) 

     Цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності
у сфері землеустрою і спрямований  на  регулювання  відносин,  які
виникають   між   органами  державної  влади,  органами  місцевого
самоврядування,  юридичними та фізичними особами  із  забезпечення
сталого розвитку землекористування. 

                             Розділ I
                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 

     Стаття 1. Основні терміни та їх визначення 

     У цьому Законі наведені нижче основні  терміни  вживаються  в
такому значенні: 

     види робіт  із  землеустрою  -  обстежувальні,  вишукувальні,
топографо-геодезичні,       картографічні,       проектні       та
проектно-вишукувальні роботи,  що  виконуються  з  метою складання
документації із землеустрою; 

     діяльність у сфері землеустрою - наукова, технічна, виробнича
та   управлінська  діяльність  органів  державної  влади,  органів
місцевого  самоврядування,   юридичних   і   фізичних   осіб,   що
здійснюється при землеустрої; 

     документація із  землеустрою  -  затверджені  в установленому
порядку  текстові  та  графічні   матеріали,   якими   регулюється
використання та охорона земель державної, комунальної та приватної
власності,  а також матеріали обстеження  і  розвідування  земель,
авторського нагляду за виконанням проектів тощо; 

     заходи із   землеустрою   -   передбачені   документацією  із
землеустрою роботи  щодо  раціонального  використання  та  охорони
земель,  формування та організації території об'єкта землеустрою з
урахуванням їх цільового призначення,  обмежень у використанні  та
обмежень  (обтяжень)  правами  інших  осіб (земельних сервітутів),
збереження і підвищення родючості ґрунтів; 

     землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних
заходів,   спрямованих   на   регулювання  земельних  відносин  та
раціональну  організацію  території адміністративно-територіальних
утворень,  суб'єктів  господарювання,  що здійснюються під впливом
суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил; 

     межування земель  -  комплекс  робіт   із   встановлення   чи
відновлення       в      натурі      (на      місцевості)      меж
адміністративно-територіальних утворень,  меж  земельних   ділянок
власників,   землекористувачів,   у   тому   числі  орендарів,  із
закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка; 

     план земельної ділянки - графічне зображення,  що  відображає
місцезнаходження,  зовнішні межі земельної ділянки та межі земель,
обмежених у використанні і  обмежених  (обтяжених)  правами  інших
осіб   (земельних   сервітутів),   а   також  розміщення  об'єктів
нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці; 

     проект землеустрою    -    сукупність    нормативно-правових,
економічних,  технічних  документів  щодо  обґрунтування заходів з
використання  та  охорони  земель,  які  передбачається  здійснити
протягом 5-10 і більше років; 

     робочий проект  землеустрою - сукупність нормативно-правових,
економічних і  технічних  документів  з  використання  та  охорони
земель, які вміщують розрахунки, опис, креслення технічних рішень,
кошторис,   реалізацію  яких  передбачається  здійснити   протягом
2-3 років; 

     стале землекористування  -  форма та відповідні до неї методи
використання  земель,   що   забезпечують   оптимальні   параметри
екологічних і соціально-економічних функцій територій; 

     цільове призначення    земельної   ділянки   -   використання
земельної  ділянки  за  призначенням,   визначеним   на   підставі
документації   із   землеустрою   у  встановленому  законодавством
порядку. 

     Стаття 2. Призначення землеустрою 

     Землеустрій забезпечує: 

     а) реалізацію державної політики щодо використання та охорони
земель,  здійснення  земельної  реформи,  вдосконалення  земельних
відносин,  наукове  обґрунтування  розподілу  земель  за  цільовим
призначенням  з  урахуванням  державних,  громадських та приватних
інтересів,  формування  раціональної  системи   землеволодіння   і
землекористування,   створення  екологічно  сталих  агроландшафтів
тощо; 

     б) надання   інформації    для    правового,    економічного,
екологічного  і  містобудівного  механізмів  регулювання земельних
відносин   на   національному,   регіональному,    локальному    і
господарському  рівнях  шляхом  встановлення  особливого режиму та
умов використання й охорони земель; 

     в) встановлення   і    закріплення    на    місцевості    меж
адміністративно-територіальних         утворень,         територій
природно-заповідного    фонду    та    іншого    природоохоронного
призначення,  оздоровчого,  рекреаційного  та історико-культурного
призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів; 

     г) прогнозування,  планування  і  організацію   раціонального
використання  та  охорони земель на національному,  регіональному,
локальному і господарському рівнях; 

     ґ) організацію території  сільськогосподарських  підприємств,
установ  і  організацій  з  метою  створення  просторових умов для
еколого-економічної оптимізації  використання  та  охорони  земель
сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм
організації управління землекористуванням, удосконалення структури
і  розміщення земельних угідь,  посівних площ,  системи сівозміни,
сінокосо- і пасовищезміни; 

     д) розробку і здійснення системи заходів із  землеустрою  для
збереження   природних   ландшафтів,   відновлення  та  підвищення
родючості ґрунтів,  рекультивації порушених  земель  і  землювання
малопродуктивних  угідь,  захисту земель від ерозії,  підтоплення,
висушення,  зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення,
ущільнення,   забруднення   промисловими  відходами  та  хімічними
речовинами  тощо,  консервації  деградованих  і   малопродуктивних
земель, запобігання іншим негативним явищам; 

     е) організацію території підприємств, установ і організацій з
метою створення умов  сталого  землекористування  та  встановлення
обмежень  і  обтяжень  (земельних  сервітутів)  у  використанні та
охороні земель несільськогосподарського призначення; 

     є) отримання інформації  щодо  кількості  та  якості  земель,
їхнього  стану  та інших даних,  необхідних для ведення державного
земельного кадастру,  моніторингу  земель,  здійснення  державного
контролю за використанням та охороною земель. 

     Стаття 3. Система землеустрою 

     Система землеустрою включає: 

     а) законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою; 

     б) органи,   що   здійснюють  державне  регулювання  у  сфері
землеустрою; 

     в) організацію,   регулювання   та   управління    у    сфері
землеустрою; 

     г) здійснення  землеустрою  на національному,  регіональному,
локальному і господарському  рівнях  (далі  -  загальнодержавному,
регіональному і місцевому рівнях); 

     ґ) державний    і   самоврядний   контроль   за   здійсненням
землеустрою; 

     д) наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою; 

     е) суб'єкти та об'єкти землеустрою. 

     Стаття 4. Суб'єкти землеустрою 

     Суб'єктами землеустрою є: 

     органи державної влади та органи місцевого самоврядування; 

     юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; 

     землевласники та землекористувачі. 

     Стаття 5. Об'єкти землеустрою 

     Об'єктами землеустрою є: 

     територія України; 

     території адміністративно-територіальних  утворень   або   їх
частин; 

     території землеволодінь   та   землекористувань   чи   окремі
земельні ділянки. 

     Стаття 6. Принципи землеустрою 

     Землеустрій базується на таких принципах: 

     а) дотримання законності; 

     б) забезпечення науково  обґрунтованого  розподілу  земельних
ресурсів  між  галузями економіки з метою раціонального розміщення
продуктивних сил, комплексного економічного і соціального розвитку
регіонів,   формування   сприятливого   навколишнього   природного
середовища; 

     в) організації використання та охорони земель із  врахуванням
конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і
соціальних  інтересів   суспільства,   які   забезпечують   високу
економічну   і   соціальну  ефективність  виробництва,  екологічну
збалансованість і стабільність довкілля та агроландшафтів; 

     г) створення умов для реалізації  органами  державної  влади,
органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами
їхніх конституційних прав на землю; 

     ґ) забезпечення       пріоритету       сільськогосподарського
землеволодіння і землекористування; 

     д) забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони
земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності
земель  сільськогосподарського  призначення,  встановлення  режиму
природоохоронного,       оздоровчого,       рекреаційного       та
історико-культурного призначення. 

     Стаття 7. Правова основа землеустрою 

     Правову  основу  землеустрою  становлять  Конституція України
( 254к/96-ВР ),  Земельний кодекс  України  (  2768-14  ),  закони
України  "Про  топографо-геодезичну  і  картографічну  діяльність"
( 353-14 ), "Про планування і забудову територій" ( 1699-14 ), цей
Закон, закони України та інші нормативно-правові акти. 

                            Розділ II
               ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
      І ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ЗЕМЛЕУСТРОЮ 

     Стаття 8. Органи, що здійснюють регулювання у сфері
               землеустрою 

     Регулювання у  сфері  землеустрою  здійснюють  Верховна  Рада
України,  Верховна  Рада  Автономної  Республіки   Крим,   Кабінет
Міністрів  України,  Рада  міністрів  Автономної  Республіки Крим,
органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а
також  центральний  орган  виконавчої  влади  з  питань  земельних
ресурсів у межах повноважень, встановлених законом. 

     Стаття 9. Повноваження Верховної Ради України у сфері
               землеустрою 

     До повноважень  Верховної  Ради  України  у сфері землеустрою
належать: 

     а) визначення засад державної політики у галузі  використання
та охорони земель; 

     б) затвердження  документації  із землеустрою щодо визначення
та  встановлення  в  натурі  (на  місцевості)  державного  кордону
України; 

     в) затвердження  загальнодержавних  програм щодо використання
та охорони земель; 

     г) вирішення інших питань у сфері землеустрою  відповідно  до
Конституції України ( 254к/96-ВР ). 

     Стаття 10. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері
                землеустрою 

     До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері землеустрою
належать: 

     а) реалізація  державної  політики  у  галузі використання та
охорони земель; 

     б) організація здійснення землеустрою; 

     в) розроблення  і  забезпечення  виконання  загальнодержавних
програм використання та охорони земель; 

     г) розробка   і   затвердження   в  межах  своїх  повноважень
нормативно-правових актів з питань землеустрою; 

     ґ) координація діяльності органів виконавчої влади  з  питань
землеустрою; 

     д) організація  здійснення державного контролю при проведенні
землеустрою; 

     е) вирішення інших питань у сфері землеустрою  відповідно  до
закону. 

     Стаття 11. Повноваження Верховної Ради Автономної
                Республіки Крим у сфері землеустрою 

     До повноважень  Верховної  Ради Автономної Республіки Крим на
території республіки у сфері землеустрою належать: 

     а) забезпечення  реалізації  державної  політики   у   галузі
використання та охорони земель; 

     б) розроблення,   затвердження   та   участь   у   реалізації
республіканських   програм   використання   та   охорони   земель,
підвищення   родючості  ґрунтів  відповідно  до  загальнодержавних
програм; 

     в) погодження  та  участь  у   реалізації   загальнодержавних
програм   використання   та   охорони  земель  у  межах  території
Автономної Республіки Крим; 

     г) координація   діяльності   районних   і   міських    (міст
республіканського значення) рад у сфері землеустрою; 

     ґ) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів
і контролю за використанням та охороною земель; 

     д) вирішення інших питань у сфері землеустрою  відповідно  до
закону. 

     Стаття 12. Повноваження Ради міністрів Автономної
                Республіки Крим у сфері землеустрою 

     До повноважень  Ради  міністрів  Автономної Республіки Крим у
сфері землеустрою належать: 

     а) забезпечення  реалізації  державної  політики   у   галузі
використання та охорони земель; 

     б) участь    у    розробленні   та   забезпеченні   виконання
загальнодержавних та республіканських програм щодо використання та
охорони земель; 

     в) координація   діяльності   державних   органів   земельних
ресурсів; 

     г) координація здійснення землеустрою і  державного  контролю
за використанням та охороною земель; 

     ґ) вирішення  інших  питань у сфері землеустрою відповідно до
закону. 

     Стаття 13. Повноваження місцевих державних адміністрацій у
                сфері землеустрою 

     До повноважень   місцевих  державних  адміністрацій  у  сфері
землеустрою належать: 

     а) забезпечення  реалізації  державної  політики   у   галузі
використання та охорони земель; 

     б) участь    у    розробленні   та   забезпеченні   виконання
загальнодержавних і регіональних (республіканських)  програм  щодо
використання та охорони земель; 

     в) координація   діяльності   державних   органів   земельних
ресурсів; 

     г) координація здійснення землеустрою і  державного  контролю
за використанням та охороною земель; 

     ґ) інформування    населення    про    заходи,    передбачені
землеустроєм; 

     д) вирішення інших питань у сфері землеустрою  відповідно  до
закону. 

     Стаття 14. Повноваження центрального органу виконавчої
                влади з питань земельних ресурсів у сфері
                землеустрою 

     До повноважень  центрального органу виконавчої влади з питань
земельних ресурсів у сфері землеустрою належать: 

     а) внесення пропозицій про формування  державної  політики  у
сфері землеустрою і забезпечення її реалізації; 

     б) участь  у  розробленні  та  реалізації загальнодержавних і
регіональних програм використання та охорони земель; 

     в) здійснення   землеустрою   і   державного   контролю    за
використанням та охороною земель; 

     г) здійснення ліцензування відповідно до закону; 

     ґ) розроблення та затвердження в установленому законодавством
порядку  нормативно-технічних  документів,  державних  стандартів,
норм і правил у сфері землеустрою; 

     д) вирішення  інших  питань у сфері землеустрою відповідно до
закону. 

     Стаття 15. Повноваження обласних рад у сфері землеустрою 

     До повноважень обласних рад у сфері землеустрою належать: 

     а) забезпечення  реалізації  державної  політики   в   галузі
використання та охорони земель; 

     б) координація    діяльності   місцевих   органів   земельних
ресурсів; 

     в) затвердження та участь у реалізації  регіональних  програм
використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів; 

     г) організація землеустрою; 

     ґ) координація робіт із землеустрою; 

     д) вирішення  інших  питань у сфері землеустрою відповідно до
закону. 

     Стаття 16. Повноваження Київської і Севастопольської
                міських рад у сфері землеустрою 

     До повноважень  Київської  і  Севастопольської  міських рад у
сфері землеустрою на їх території належать: 

     а) розробка, затвердження і реалізація цільових програм, схем
та проектів землеустрою щодо використання та охорони земель; 

     б) організація здійснення землеустрою; 

     в) організація  і  здійснення  контролю  за  використанням та
охороною земель комунальної власності при проведенні землеустрою; 

     г) координація   діяльності   місцевих   органів    земельних
ресурсів; 

     ґ) інформування    населення    про    заходи,    передбачені
землеустроєм; 

     д) вирішення інших питань у сфері землеустрою  відповідно  до
закону. 

     Стаття 17. Повноваження районних рад у сфері землеустрою 

     До повноважень  районних рад у сфері землеустрою на території
району належать: 

     а) забезпечення  реалізації  державної  політики   в   галузі
використання та охорони земель; 

     б) координація    діяльності   місцевих   органів   земельних
ресурсів; 

     в) організація  землеустрою  та  затвердження  землевпорядних
проектів; 

     г) вирішення  інших  питань у сфері землеустрою відповідно до
закону. 

     Стаття 18. Повноваження районних у містах рад у сфері
                землеустрою 

     Повноваження районних  у  містах  рад  у  сфері   землеустрою
визначаються міськими радами. 

     Стаття 19. Повноваження сільських, селищних, міських рад у
                сфері землеустрою 

     До повноважень  сільських,  селищних,  міських  рад  у  сфері
землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: 

     а) організація і здійснення землеустрою; 

     б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених
документацією із землеустрою; 

     в) координація  здійснення   землеустрою   та   контролю   за
використанням і охороною земель комунальної власності; 

     г) інформування    населення    про    заходи,    передбачені
землеустроєм; 

     ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою  відповідно  до
закону. 

                            Розділ III
              ОРГАНІЗАЦІЯ І РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЛЕУСТРОЮ 

     Стаття 20. Обов'язковість землеустрою 

     Землеустрій проводиться  в  обов'язковому  порядку  на землях
усіх категорій незалежно від форми власності в разі: 

     а) розробки  документації  із  землеустрою  щодо  організації
раціонального використання та охорони земель; 

     б) встановлення  та  зміни  меж об'єктів землеустрою,  у тому
числі  визначення  та  встановлення  в  натурі   (на   місцевості)
державного кордону України; 

     в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; 

     г) встановлення   в   натурі   (на  місцевості)  меж  земель,
обмежених у використанні і  обмежених  (обтяжених)  правами  інших
осіб (земельні сервітути); 

     ґ) організації   нових   і  впорядкування  існуючих  об'єктів
землеустрою; 

     д) виявлення порушених земель і земель,  що  зазнають  впливу
негативних процесів,  та проведення заходів щодо їх відновлення чи
консервації,   рекультивації    порушених    земель,    землювання
малопродуктивних  угідь,  захисту земель від ерозії,  підтоплення,
заболочення,   вторинного   засолення,   висушення,    ущільнення,
забруднення  промисловими  відходами,  радіоактивними  і хімічними
речовинами та інших видів деградації,  консервації деградованих  і
малопродуктивних земель. 

     Заходи, передбачені   затвердженою  в  установленому  порядку
документацією  із  землеустрою,  є  обов'язковими  для   виконання
органами  державної  влади  та  органами місцевого самоврядування,
власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями. 

     Власники землі,  землекористувачі, у тому числі орендарі, при
здійсненні  землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розробникам
документації  із  землеустрою  до  своїх  земельних  ділянок,   що
підлягають землеустрою. 

     Стаття 21. Організація і планування землеустрою 

     Організацію і  планування землеустрою на загальнодержавному і
місцевому  рівнях  здійснюють  Верховна  Рада   України,   Кабінет
Міністрів  України,  органи  виконавчої  влади та органи місцевого
самоврядування    відповідно    до    повноважень,    встановлених
Конституцією  України  (  254к/96-ВР ), Земельним кодексом України
( 2768-14 ), цим Законом та  іншими законами України. 

     Стаття 22. Підстави проведення землеустрою 

     Землеустрій здійснюється на підставі: 

     а) рішень  органів  виконавчої  влади  та  органів  місцевого
самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; 

     б) укладених  договорів  між  юридичними чи фізичними особами
(землевласниками    і    землекористувачами)    та    розробниками
документації із землеустрою; 

     в) судових рішень. 

     Стаття 23. Нормативно-правові акти з питань здійснення
                землеустрою 

     Нормативно-правові акти  з  питань   здійснення   землеустрою
встановлюють  порядок  організації,  державні  стандарти,  норми і
правила виконання робіт із землеустрою, їх склад і зміст. 

     Нормативно-правові акти з  питань  здійснення  землеустрою  є
обов'язковими до виконання всіма суб'єктами землеустрою. 

     Стаття 24. Державні стандарти, норми і правила у сфері
                землеустрою 

     Державні стандарти,  норми  і  правила  у  сфері  землеустрою
встановлюють    комплекс   якісних   та   кількісних   показників,
параметрів, що регламентують розробку і реалізацію документації із
землеустрою  з урахуванням екологічних,  економічних,  соціальних,
природно-кліматичних та інших умов. 

     Державні стандарти,  норми  і  правила  у  сфері  землеустрою
розробляються і затверджуються в установленому законом порядку. 

     Стаття 25. Документація із землеустрою 

     Документація із  землеустрою розробляється у вигляді програм,
схем,  проектів,  спеціальних тематичних карт,  атласів, технічної
документації. 

     Види документації із землеустрою: 

     а) загальнодержавні  й регіональні (республіканські) програми
використання та охорони земель; 

     б) схеми  землеустрою  і   техніко-економічні   обґрунтування
використання   та  охорони  земель  адміністративно-територіальних
утворень; 

     в) проекти  землеустрою  щодо  встановлення   і   зміни   меж
адміністративно-територіальних утворень; 

     г) проекти  землеустрою  щодо  організації і встановлення меж
територій природно-заповідного фонду та  іншого  природоохоронного
призначення,  оздоровчого,  рекреаційного  та історико-культурного
призначення; 

     ґ) проекти землеустрою  щодо  формування  земель  комунальної
власності  територіальних  громад  і  проекти  розмежування земель
державної та комунальної власності населених пунктів; 

     д) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; 

     е) проекти землеустрою щодо створення нових та  впорядкування
існуючих землеволодінь і землекористувань; 

     є) проекти  землеустрою,  що  забезпечують еколого-економічне
обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; 

     ж) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених
пунктів; 

     з) робочі  проекти  землеустрою  щодо рекультивації порушених
земель,  землювання малопродуктивних  угідь,  захисту  земель  від
ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення,
зсувів, ущільнення, закислення, забруднення промисловими та іншими
відходами,  радіоактивними  та  хімічними  речовинами,  покращання
сільськогосподарських земель, підвищення родючості ґрунтів (далі -
робочі проекти землеустрою); 

     и) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж
земельної ділянки в натурі (на місцевості); 

     і) технічна  документація  із  землеустрою   щодо   складання
документів, що посвідчують право на земельну ділянку; 

     ї) спеціальні  тематичні  карти  і  атласи стану земель та їх
використання. 

     Законами України та іншими нормативно-правовими актами можуть
встановлюватися інші види документації із землеустрою. 

     Склад, зміст  і  правила оформлення кожного виду документації
із землеустрою  регламентуються  відповідною  нормативно-технічною
документацією з питань здійснення землеустрою. 

     Документація із   землеустрою  формується  і  зберігається  в
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 

     Стаття 26. Замовники і розробники документації із
                землеустрою 

     Замовниками документації  із  землеустрою  можуть бути органи
державної влади,  органи місцевого самоврядування, землевласники і
землекористувачі. 

     Розробниками   документації  із  землеустрою  є  юридичні  та
фізичні  особи,  які  отримали  ліцензії  на  проведення  робіт із
землеустрою відповідно до закону. 

     Взаємовідносини  замовників  і  розробників  документації  із
землеустрою регулюються законодавством України і договором. 

     Стаття 27. Права та обов'язки замовників документації із
                землеустрою 

     Замовники документації із землеустрою мають право: 

     а) доручати розробникам виконання робіт із землеустрою; 

     б) встановлювати наукові, технічні, економічні та інші вимоги
до документації із землеустрою; 

     в) визначати   строк   виконання  робіт  і  порядок  розгляду
документації із землеустрою; 

     г) визначати за погодженням із  розробником  документації  із
землеустрою вартість робіт із землеустрою і порядок їх оплати; 

     ґ) виступати власником документації із землеустрою; 

     д) проводити   індексацію   вартості   виконаних   робіт   із
землеустрою в порядку, встановленому законом; 

     е) здійснювати контроль за виконанням робіт із землеустрою  в
порядку, встановленому законом. 

     Замовники документації  із  землеустрою  за  рахунок  власних
коштів  мають  право  на  вибір  розробника  та  укладення  з  ним
договору, якщо інше не передбачено законодавством України. 

     Замовники документації із землеустрою зобов'язані: 

     а) виконувати  всі  умови договору,  а в разі невиконання або
неналежного   виконання   нести   відповідальність,    передбачену
договором і законом; 

     б) надавати  вихідну  документацію,  необхідну  для виконання
робіт із землеустрою; 

     в) проводити відповідно до закону на конкурсній основі відбір
розробників  документації  із  землеустрою,  що  розробляється  за
рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; 

     г) прийняти виконані роботи та оплатити їх. 

     Стаття 28. Права та обов'язки розробників документації із
                землеустрою 

     Розробники документації із землеустрою мають право: 

     а) виконувати    роботи    із   складання   документації   із
землеустрою; 

     б) погоджувати із замовником наукові, технічні, економічні та
інші вимоги до документації із землеустрою, строк виконання робіт,
їх вартість та порядок оплати; 

     в) вимагати   індексації   вартості   виконаних   робіт    із
землеустрою в порядку, встановленому законом; 

     г) авторства на створену ними документацію із землеустрою; 

     ґ) здійснювати  авторський  нагляд  за  реалізацією  заходів,
передбачених документацією із землеустрою; 

     д) вимагати зупинення  робіт,  що  виконуються  з  порушенням
документації   із   землеустрою   і   призводять   до  нецільового
використання земель та їх псування; 

     е) вносити пропозиції щодо оновлення застарілої або  розробки
нової документації із землеустрою. 

     Розробники документації із землеустрою зобов'язані: 

     а) дотримуватися  законодавства України,  що регулює земельні
відносини,  а  також  державних  стандартів,  норм  і  правил  при
здійсненні землеустрою; 

     б) інформувати зацікавлених осіб про здійснення землеустрою; 

     в) виконувати всі умови договору. 

     Розробники документації  із  землеустрою несуть відповідно до
закону  відповідальність  за  достовірність,  якість   і   безпеку
заходів, передбачених цією документацією. 

     У разі  невиконання  або  неналежного виконання умов договору
при здійсненні землеустрою, розробники документації із землеустрою
несуть відповідальність, передбачену договором і законом. 

     Стаття 29. Загальні вимоги до змісту документації із
                землеустрою 

     Документація із  землеустрою  включає  в  себе  текстові   та
графічні  матеріали  і містить обов'язкові положення,  встановлені
завданням на розробку відповідного виду документації. 

     Документація із землеустрою розробляється на основі  завдання
на   розробку   відповідного   виду   документації,  затвердженого
замовником. 

     Склад, зміст і правила оформлення кожного  виду  документації
із  землеустрою  регламентуються  відповідною нормативно-технічною
документацією з питань здійснення землеустрою. 

     Стаття 30. Погодження і затвердження документації із
                землеустрою 

     Погодження і   затвердження   документації   із   землеустрою
проводиться  в  порядку,  встановленому Земельним кодексом України
( 2768-14 ), цим Законом та іншими законами України. 

     Стаття 31. Порядок внесення змін до документації із
                землеустрою 

     Зміни до документації із землеустрою  вносяться  за  рішенням
органів  виконавчої  влади,  органів  місцевого самоврядування або
власників землі та землекористувачів,  у тому числі орендарів, які
затвердили проекти землеустрою. 

     Стаття 32. Державний фонд документації із землеустрою 

     Державний фонд  документації  із  землеустрою  формується  на
основі збору,  обробки,  обліку матеріалів, отриманих в результаті
здійснення землеустрою. 

     Документація із  землеустрою Державного фонду документації із
землеустрою  є  державною  власністю  і  не  може  передаватись  у
приватну власність. 

     Доступ до   матеріалів   Державного   фонду  документації  із
землеустрою,  що  становлять   державну   таємницю,   здійснюється
відповідно до закону. 

     Розробники документації із землеустрою зобов'язані безоплатно
передавати копії  матеріалів  у  Державний  фонд  документації  із
землеустрою.  Використання  цих  матеріалів  дозволяється  лише  з
дотриманням вимог законодавства про авторські права. 

     Положення про Державний фонд документації із  землеустрою,  а
також порядок надходження, обліку та зберігання матеріалів у ньому
затверджує Кабінет Міністрів України. 

     Стаття 33. Порядок користування документацією із
                землеустрою 

     Юридичні та   фізичні   особи   мають   право   користуватися
матеріалами  Державного  фонду  документації  із   землеустрою   з
дотриманням вимог цього Закону,  інших законів України і Положення
про Державний фонд документації із землеустрою. 

     При користуванні    документацією    з    Державного    фонду
документації із землеустрою забороняється: 

     копіювання топографічних,  картографічних,  аерозйомочних  та
інших матеріалів без відповідного на те дозволу; 

     передача вихідних матеріалів  (їх  копій)  іншим  особам  без
спеціального дозволу,  якщо це не передбачено умовами користування
відповідними матеріалами; 

     передача документації   із   землеустрою,   яка   є    носієм
відомостей,  що становлять державну таємницю, організаціям, які не
мають належних умов для забезпечення її зберігання. 

     У разі  втрати  документації  із  землеустрою,  що  становить
державну  таємницю,  користувачі  зобов'язані  повідомити  про  це
Державний фонд документації із землеустрою та інші державні органи
відповідно до законодавства України. 

     Надання   відомостей,   що   містяться   в   документації  із
землеустрою,  здійснюється в порядку, встановленому законодавством
України. 

     Стаття 34. Топографо-геодезичні та картографічні роботи при
                здійсненні землеустрою 

     Топографо-геодезичні та картографічні  роботи  проводяться  з
метою  створення  і  своєчасного поновлення планово-картографічної
основи при здійсненні землеустрою в порядку,  визначеному  Законом
України  "Про   топографо-геодезичну   і картографічну діяльність"
( 353-14 ). 

     Інформаційний зміст  і   масштаб   топографо-геодезичних   та
картографічних  матеріалів визначаються з урахуванням використання
цих матеріалів,  детальності проектування,  обстежень і вишукувань
відповідно до закону. 

     Стаття 35. Інвентаризація земель при здійсненні землеустрою 

     Інвентаризація земель  проводиться з метою встановлення місця
розташування об'єктів землеустрою,  їхніх меж, розмірів, правового
статусу,     виявлення    земель,    що    не    використовуються,
використовуються нераціонально або не  за  цільовим  призначенням,
виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і
забруднених   земель,   встановлення   кількісних    та    якісних
характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного
кадастру,  здійснення  державного  контролю  за  використанням  та
охороною  земель  і  прийняття  на  їх  основі  відповідних рішень
органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. 

     Стаття 36. Ґрунтові, геоботанічні та інші обстеження земель
                при здійсненні землеустрою 

     Ґрунтові, геоботанічні   та   інші   обстеження   земель  при
здійсненні землеустрою проводяться з  метою  отримання  інформації
про якісний стан земель, а також для виявлення земель, що зазнають
впливу водної та вітрової ерозії,  підтоплення,  радіоактивного та
хімічного забруднення, інших негативних явищ. 

     Отримана в процесі обстежень інформація використовується для: 

     а) проведення агроекологічної оцінки земель; 

     б) розробки  прогнозів  і  програм  використання  та  охорони
земель, схем і проектів землеустрою; 

     в) ведення обліку про якісний стан земель; 

     г) ведення моніторингу земель; 

     ґ) прийняття органами виконавчої влади і  органами  місцевого
самоврядування  рішень  про  рекультивацію  та консервацію земель,
введення обмежень у використанні земель,  відновлення,  збереження
та  підвищення родючості ґрунтів,  покращення природних ландшафтів
тощо; 

     д) розробки   заходів   із   землеустрою   щодо   організації
раціонального використання та охорони земель; 

     е) обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою. 

     Стаття 37. Бонітування ґрунтів при здійсненні землеустрою 

     Бонітування ґрунтів  проводиться з метою отримання показників
для  порівняння  оцінки  якості  ґрунтів   за   їхніми   основними
природними властивостями. 

     Критерієм бонітування  є  отримані  при ґрунтових обстеженнях
якісні показники ґрунтів,  які мають сталий  характер  та  суттєво
впливають    на    врожайність    сільськогосподарських   культур,
вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах, і найповніше
відображають родючість ґрунту. 

     Дані бонітування   ґрунтів  використовуються  при  здійсненні
землеустрою з метою розробки комплексу заходів із землеустрою щодо
використання та охорони земель,  збереження і підвищення родючості
ґрунтів. 

     Стаття 38. Земельно-оціночні роботи при здійсненні
                землеустрою 

     Земельно-оціночні роботи     при    здійсненні    землеустрою
виконуються з метою визначення якісних характеристик,  економічної
цінності та вартості земель у порядку, встановленому законом. 

     Оцінка земель   проводиться   для   порівняльного  аналізу  і
прогнозу ефективності використання землі як природного ресурсу  та
основного    засобу    виробництва,   а   також   при   здійсненні
цивільно-правових угод, для визначення розміру земельного податку,
втрат  сільськогосподарського  і  лісогосподарського  виробництва,
справляння  державного  мита  та  в  інших  випадках,   визначених
законом. 

     Залежно від  призначення оцінки земель проводиться економічна
та грошова оцінка земель за  методиками,  затвердженими  Кабінетом
Міністрів України. 

     Стаття 39. Природно-сільськогосподарське районування земель
                при здійсненні землеустрою 

     Природно-сільськогосподарське районування     земель      при
здійсненні  землеустрою  провадиться з метою обліку і відображення
положення земель з урахуванням природних умов  та  агробіологічних
вимог сільськогосподарських культур в єдиній системі класифікації. 

     Природно-сільськогосподарське    районування    земель    при
здійснені землеустрою є  основою  для  проведення  оцінки  земель,
розробки схем і проектів використання та охорони земель. 

     Порядок    здійснення         природно-сільськогосподарського
районування земель визначає Кабінет Міністрів України. 

     Стаття 40. Технічне та технологічне забезпечення
                землеустрою 

     Технічне забезпечення  землеустрою  базується на використанні
засобів обчислювальної та інформаційної техніки, технічних засобів
для виконання геодезичних та інших робіт. 

     Технологічне забезпечення     землеустрою     базується    на
використанні сучасних інформаційних технологій і систем для збору,
ведення,  контролю,  накопичення,  зберігання, поновлення, пошуку,
перетворення, переробки, відображення, видачі й передачі даних. 

     Основою інформаційного     забезпечення     землеустрою     є
автоматизовані    системи,    призначені    для    обробки   даних
земельно-кадастрових, топографо-геодезичних  та  інших  зйомок   і
дистанційного    зондування,    ведення    земельної   статистики,
прогнозування,    планування,    проектування,    картографування,
організаційного управління. 

     Стаття 41. Надання консалтингових послуг з питань
                землеустрою 

     Консалтингові послуги з питань землеустрою передбачають: 

     а) консультування власників землі та  землекористувачів  щодо
раціонального використання та охорони земель; 

     б) надання   інформації   про   результати   досліджень  щодо
використання  та  охорони  земель,  запровадження   і   здійснення
природоохоронних заходів тощо; 

     в) надання   інформаційних   послуг   з   питань   земельного
законодавства,  здійснення цивільно-правових угод,  оцінки земель,
оподаткування, оренди та інших послуг щодо земельних ділянок; 

     г) надання     сільськогосподарським    товаровиробникам    і
громадянам практичної допомоги щодо складання бізнес-планів. 

     Консалтингові послуги  землевласникам  та   землекористувачам
надають  юридичні  особи  незалежно  від їх організаційно-правової
форми господарювання і  форми  власності  та  фізичні  особи,  які
здійснюють господарську діяльність у сфері землеустрою. 

                            Розділ IV
                    ПРОВЕДЕННЯ ЗЕМЛЕУСТРОЮ НА
            ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОМУ ТА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНЯХ 

     Стаття 42. Документація із землеустрою щодо визначення
                державного кордону України 

     Державний кордон  України  визначається  рішеннями  Верховної
Ради  України  та  міжнародними  договорами  України,   згода   на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 

     Документацію із   землеустрою   щодо   визначення  державного
кордону  України  готує  комісія,  створена  Кабінетом   Міністрів
України,  яка  узгоджує  з  відповідною  комісією суміжної держави
питання визначення державного кордону України. 

     На основі узгодженого рішення цих комісій готується  протокол
визначення   державного  кордону  України  і  відповідні  графічні
матеріали,  які  погоджуються  Кабінетом   Міністрів   України   і
подаються на розгляд Верховної Ради України. 

     На підставі  рішення  Верховної  Ради  України  розробляється
документація  із  землеустрою  щодо  встановлення  в  натурі   (на
місцевості) державного кордону України. 

     Стаття 43. Встановлення в натурі (на місцевості) державного
                кордону України 

     Встановлення державного  кордону   України   в   натурі   (на
місцевості) здійснюється відповідно до закону. 

     Стаття 44. Загальнодержавні і регіональні програми
                використання та охорони земель 

     Загальнодержавні і  регіональні  програми   використання   та
охорони  земель  розробляються  в  розвиток  програм економічного,
науково-технічного  та  соціального  розвитку  України  і  охорони
довкілля. 

     Загальнодержавні і   регіональні   програми  використання  та
охорони  земель  визначають  склад  та  обсяги   першочергових   і
перспективних  заходів  з використання та охорони земель,  а також
обсяги і джерела ресурсного забезпечення їх реалізації. 

     Порядок розробки  загальнодержавних  і  регіональних  програм
використання  та охорони земель встановлюється Кабінетом Міністрів
України. 

     Стаття 45. Схеми землеустрою і техніко-економічні
                обґрунтування використання та охорони земель
                адміністративно-територіальних утворень 

     Схеми землеустрою    і    техніко-економічні    обґрунтування
використання   та  охорони  земель  адміністративно-територіальних
утворень  розробляються  з  метою  визначення   перспективи   щодо
використання  та  охорони  земель,  для  підготовки  обґрунтованих
пропозицій у галузі земельних відносин,  організації раціонального
використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням
потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл,
селищ,     міст,     територій     оздоровчого,     рекреаційного,
історико-культурного  призначення, природно-заповідного  фонду  та
іншого природоохоронного призначення тощо. 

     Строки реалізації  заходів,  визначених  схемою землеустрою і
техніко-економічними  обґрунтуваннями  використання   та   охорони
земель   адміністративно-територіальних   одиниць,   залежать  від
поставлених завдань, але не можуть бути меншими 10-15 років. 

     Стаття 46. Проекти землеустрою щодо встановлення і зміни
                меж адміністративно-територіальних утворень 

     Для встановлення  і  зміни меж адміністративно-територіальних
утворень розробляються проекти  землеустрою  щодо  встановлення  і
зміни меж відповідних адміністративно-територіальних утворень. 

     Проекти землеустрою    щодо    встановлення   і   зміни   меж
адміністративно-територіальних    утворень    розробляються    для
створення   повноцінного   життєвого   середовища   та   створення
сприятливих умов   їх   територіального   розвитку,   забезпечення
ефективного  використання  потенціалу  територій із збереженням їх
природних   ландшафтів   та   історико-культурної   цінності,    з
урахуванням     інтересів     власників     земельних     ділянок,
землекористувачів,  у  тому  числі   орендарів,   і   затвердженої
містобудівної документації. 

     Порядок розробки  проектів  землеустрою  щодо  встановлення і
зміни меж адміністративно-територіальних  утворень  установлюється
законодавством України. 

     Стаття 47. Проекти землеустрою щодо організації і
                встановлення меж територій природно-заповідного
                фонду та іншого природоохоронного призначення,
                оздоровчого, рекреаційного та
                історико-культурного призначення 

     Проекти землеустрою   щодо  організації  і  встановлення  меж
територій природно-заповідного фонду та  іншого  природоохоронного
призначення,  оздоровчого,  рекреаційного  та історико-культурного
призначення  розробляються  згідно  з  законами  України,   іншими
нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, з метою
збереження природного різноманіття ландшафтів,  охорони  довкілля,
підтримання    екологічного    балансу,    створення   місць   для
організованого   лікування   та   оздоровлення   людей,   масового
відпочинку і туризму, створення приміських зелених зон, збереження
і   використання   об'єктів   культурної   спадщини,    проведення
науково-дослідних робіт. 

     Проектами землеустрою  щодо  організації  і  встановлення меж
територій природно-заповідного фонду та  іншого  природоохоронного
призначення,  оздоровчого,  рекреаційного  та історико-культурного
призначення визначаються місце розташування  і  розміри  земельних
ділянок,  власники  земельних  ділянок,  землекористувачі,  у тому
числі орендарі,  а  також  встановлюється  режим  використання  та
охорони    територій    природно-заповідного   фонду   та   іншого
природоохоронного  призначення,   оздоровчого   (округи   і   зони
санітарної   (гірничо-санітарної)   охорони),   рекреаційного   та
історико-культурного (охоронні зони) призначення. 

     У разі зміни землевласника та землекористувача,  у тому числі
орендаря,  у  межах  цих  територій вони зобов'язані забезпечувати
режим охорони земельних ділянок  і  їх  збереження  відповідно  до
встановленого правового режиму використання. 

     Порядок розробки  проектів  землеустрою  щодо  організації  і
встановлення меж територій природно-заповідного  фонду  та  іншого
природоохоронного   призначення,   оздоровчого,  рекреаційного  та
історико-культурного    призначення    встановлюється    Кабінетом
Міністрів України. 

     Стаття 48. Врахування громадських інтересів при здійсненні
                землеустрою 

     З метою  врахування  громадських  інтересів  при   здійсненні
землеустрою   органи   виконавчої   влади   та   органи  місцевого
самоврядування відповідно до своїх повноважень: 

     а) інформують у  разі  необхідності  населення  через  засоби
масової інформації про заходи, передбачені землеустроєм; 

     б) залучають   представників   громадських   організацій   та
об'єднань громадян до участі  в  обговоренні  загальнодержавних  і
регіональних   програм   використання   та  охорони  земель,  схем
землеустрою адміністративно-територіальних утворень; 

     в) готують    пропозиції    щодо     врахування     інтересів
територіальних громад при здійсненні землеустрою. 

                             Розділ V
                  ЗЕМЛЕУСТРІЙ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ 

     Стаття 49. Проекти землеустрою щодо формування земель
                комунальної власності територіальних громад і
                проекти розмежування земель державної та
                комунальної власності населених пунктів 

     Проекти землеустрою  щодо   формування   земель   комунальної
власності  територіальних  громад  і  проекти  розмежування земель
державної та комунальної власності визначають: 

     а) місце  розташування  і  розміри  земельних   ділянок,   що
знаходяться в державній власності за категоріями земель; 

     б) місце розташування і розміри земельних ділянок комунальної
власності територіальної громади за категоріями земель; 

     в) місце  розташування  і  розміри  земельних   ділянок,   що
знаходяться  у власності юридичних та фізичних осіб за категоріями
земель; 

     г) правове,  організаційне і фінансове  забезпечення,  строки
реалізації  та  економічну,  соціальну  й  екологічну ефективність
розмежування земель державної та комунальної власності. 

     Порядок розмежування   земель   державної   та    комунальної
власності встановлюється законом. 

     Стаття 50. Проекти землеустрою щодо відведення земельних
                ділянок 

     Проекти землеустрою   щодо   відведення   земельних   ділянок
складаються   у   разі   надання,  передачі,  вилучення  (викупу),
відчуження земельних ділянок. 

     Порядок складання  проектів   землеустрою   щодо   відведення
земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України. 

     Стаття 51. Проекти землеустрою щодо створення нових та
                впорядкування існуючих землеволодінь і
                землекористувань 

     Проекти землеустрою  щодо  створення  нових  землеволодінь та
землекористувань розробляються з метою  обґрунтування  розмірів  і
меж  земельних  ділянок  з  урахуванням  вимог  щодо раціонального
використання та охорони земель. 

     Проекти землеустрою щодо  створення  нових  землеволодінь  та
землекористувань   розробляються  на  основі  схем  землеустрою  і
техніко-економічних обґрунтувань використання  та  охорони  земель
адміністративно-територіальних      утворень      і      територій
природно-заповідного    фонду    та    іншого    природоохоронного
призначення,  оздоровчого,  рекреаційного  та історико-культурного
призначення з урахуванням матеріалів попереднього погодження місця
розташування об'єкта землеустрою. 

     Проектами землеустрою     щодо     впорядкування     існуючих
землеволодінь  та  землекористувань  передбачаються  заходи   щодо
впорядкування  структури  земельних  угідь,  усунення черезсмужжя,
далекоземелля,  ламаності  меж,  ерозійних   процесів   та   інших
екологічних   наслідків   нераціонального  використання  земель  і
створення територіальних  умов  для  функціонування  всіх  галузей
економіки,   формування   й   удосконалення  раціональної  системи
існуючого землеволодіння та землекористування.

                    З А К О Н   У К Р А Ї Н И 

                        Про оцінку земель 

      ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 15, ст.229 ) 

 ( Із змінами, внесеними згідно із Законом
   N 1808-IV ( 1808-15 ) від 17.06.2004, ВВР, 2004, N 38, ст.471 ) 

     Цей Закон  визначає  правові засади проведення оцінки земель,
професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель  в  Україні
та  спрямований  на  регулювання  відносин,  пов'язаних з процесом
оцінки земель,  забезпечення проведення  оцінки  земель,  з  метою
захисту    законних   інтересів   держави   та   інших   суб'єктів
правовідносин   у   питаннях   оцінки    земель,    інформаційного
забезпечення оподаткування та ринку земель. 

                             Розділ I 

                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 

     Стаття 1. Основні терміни та їх визначення 

     У цьому  Законі  наведені  нижче основні терміни вживаються в
такому значенні: 

     бонітування ґрунтів - порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх
основними  природними  властивостями,  що  мають сталий характер і
суттєво впливають на  врожайність  сільськогосподарських  культур,
вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах; 

     валовий дохід  - сукупні грошові надходження,  які очікуються
від реалізації прав на земельну ділянку; 

     вартість земельної ділянки -  еквівалент  цінності  земельної
ділянки,  виражений  у  ймовірній  сумі грошей,  яку може отримати
продавець; 

     дата оцінки земельної ділянки - дата (число,  місяць та рік),
на  яку  проводиться  оцінка  земельної ділянки та визначається її
вартість.  Для нормативної грошової  оцінки  земельної  ділянки  -
дата, вказана в технічній документації; 

     економічна оцінка земель - оцінка землі як природного ресурсу
і засобу виробництва у сільському та лісовому господарствах  і  як
просторового  базису в суспільному виробництві за показниками,  що
характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання
та дохідність з одиниці площі; 

     експертна грошова   оцінка   земельних  ділянок  -  результат
визначення вартості земельної ділянки та  пов'язаних  з  нею  прав
оцінювачем  (експертом  з  питань  оцінки  земельної  ділянки)  із
застосуванням сукупності підходів,  методів та оціночних процедур,
що  забезпечують  збір  та аналіз даних,  проведення розрахунків і
оформлення результатів у вигляді звіту; 

     земельна ділянка - частина земної  поверхні  з  установленими
межами,   певним  місцем  розташування,  з  визначеними  щодо  неї
правами; 

     земельні поліпшення - зміна якісних  характеристик  земельної
ділянки  внаслідок  розташування  в  її межах будинків,  будівель,
споруд,  об'єктів інженерної інфраструктури, меліоративних систем,
багаторічних  насаджень,  лісової  та  іншої рослинності,  а також
внаслідок господарської діяльності  або  проведення  певного  виду
робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів тощо); 

     капіталізація -   визначення   вартості   об'єкта  оцінки  на
підставі  чистого  операційного  або  рентного  доходу  від   його
використання; 

     метод оцінки  -  спосіб  визначення  вартості об'єкта оцінки,
послідовність  оціночних  процедур  якого  дає  змогу  реалізувати
певний методичний підхід; 

     непрофесійна оцінка  земель - оцінка,  проведена з порушенням
кваліфікаційних вимог, що визначаються цим Законом; 

     нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований
рентний дохід із земельної ділянки,  визначений за встановленими і
затвердженими нормативами; 

     оціночні процедури - дії (етапи),  виконання  яких  у  певній
послідовності дає можливість провести оцінку земельної ділянки; 

     рентний дохід  (земельна рента) - дохід,  який можна отримати
із землі як  фактора  виробництва  залежно  від  якості  та  місця
розташування земельної ділянки; 

     ціна земельної  ділянки  - фактична сума грошей,  сплачена за
перехід прав на земельну ділянку або на подібну  до  неї  земельну
ділянку від продавця до покупця; 

     чистий операційний  дохід  -  різниця між прогнозованою сумою
надходжень від  використання  земельної  ділянки  та  операційними
витратами, пов'язаними з одержанням валового доходу. 

     Стаття 2. Правове регулювання оцінки земель 

     Правове регулювання  оцінки земель здійснюється відповідно до
Конституції    України ( 254к/96-ВР ),  Земельного кодексу України
( 2768-14 ),   Закону України "Про оцінку майна,  майнових прав та
професійну оціночну діяльність  в  Україні"  ( 2658-14 ),    цього
Закону,   законів   України,   інших   нормативно-правових  актів,
прийнятих відповідно до них. 

     Стаття 3. Об'єкти оцінки земель 

     Об'єктами        оцінки       земель       є:       територія
адміністративно-територіальних одиниць  або  їх частин,  території
оціночних районів та зон,  земельні  ділянки  чи  їх  частини  або
сукупність  земельних  ділянок  і  прав  на  них,  у тому числі на
земельні частки (паї), у межах території України. 

     Стаття 4. Принципи проведення оцінки земель 

     Оцінка земель проводиться на основі принципів: 

     законності, додержання      законів      України,       інших
нормативно-правових актів у сфері оцінки земель; 

     єдності методологічного  та  інформаційного  простору у сфері
оцінки земель; 

     безперервності процесу оцінки земель; 

     доступності використання даних з оцінки земель; 

     рівності перед законом суб'єктів оціночної діяльності у сфері
оцінки земель. 

     Стаття 5. Види оцінки земель 

     Залежно від   мети   та   методів  проведення  оцінка  земель
поділяється на такі види: 

     бонітування ґрунтів; 

     економічна оцінка земель; 

     грошова оцінка земельних ділянок. 

     Дані бонітування  ґрунтів  є  складовою  частиною  державного
земельного  кадастру  та  є  основою проведення економічної оцінки
сільськогосподарських  угідь   і   враховуються   при   визначенні
екологічної      придатності      ґрунтів      для     вирощування
сільськогосподарських      культур,      а       також       втрат
сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. 

     Дані з  економічної  оцінки  земель  є основою при проведенні
нормативної   грошової   оцінки   земельних    ділянок,    аналізі
ефективності  використання  земель  порівняно  з іншими природними
ресурсами   та   визначенні   економічної    придатності    земель
сільськогосподарського       призначення      для      вирощування
сільськогосподарських культур. 

     Грошова оцінка земельних ділянок залежно від  призначення  та
порядку проведення може бути нормативною і експертною. 

     Нормативна грошова  оцінка земельних ділянок використовується
для визначення розміру земельного  податку,  державного  мита  при
міні,   спадкуванні  та  даруванні  земельних  ділянок  згідно  із
законом,  орендної  плати  за  земельні   ділянки   державної   та
комунальної     власності,    втрат    сільськогосподарського    і
лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та
механізмів економічного стимулювання раціонального використання та
охорони земель. 

     Експертна грошова оцінка земельних ділянок  та  прав  на  них
проводиться з метою визначення вартості об'єкта оцінки. 

     Експертна грошова  оцінка  земельних ділянок використовується
при здійсненні цивільно-правових угод щодо  земельних  ділянок  та
прав на них, крім випадків, визначених цим Законом, а також іншими
законами. 

     Стаття 6. Суб'єкти оціночної діяльності у сфері оцінки земель 

     Суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є: 

     органи виконавчої влади та органи  місцевого  самоврядування,
які здійснюють управління у сфері оцінки земель,  а також юридичні
та фізичні особи,  заінтересовані у  проведенні  оцінки  земельних
ділянок; 

     юридичні особи  -  суб'єкти  господарювання  незалежно від їх
організаційно-правової форми та форми власності, що мають у своєму
складі  оцінювачів  з експертної грошової оцінки земельних ділянок
та які отримали  ліцензії  на  виконання  землеоціночних  робіт  у
встановленому законом порядку; 

     фізичні особи  -  суб'єкти  підприємницької  діяльності,  які
отримали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача з експертної  грошової
оцінки  земельних  ділянок та ліцензію на виконання землеоціночних
робіт у встановленому законом порядку; 

     юридичні особи - суб'єкти  господарювання  незалежно  від  їх
організаційно-правової   форми   та   форми   власності,   які   в
установленому законом  порядку  отримали  ліцензії  на  проведення
робіт із землеустрою. 

     Стаття 7. Оцінювачі з експертної грошової оцінки земельних
               ділянок та розробники технічної документації
               з оцінки земель 

     Оцінювачами з  експертної  грошової  оцінки земельних ділянок
можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства,
які   склали  кваліфікаційний  іспит  та  одержали  кваліфікаційне
свідоцтво оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок
відповідно  до  вимог  цього  Закону та Закону України "Про оцінку
майна,  майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"
( 2658-14 ). 

     Оцінювачем з  експертної грошової оцінки земельних ділянок не
може бути особа,  яка має судимість за корисливі злочини,  якщо ця
судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку. 

     Розробниками технічної  документації  з  бонітування ґрунтів,
економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних
ділянок  є  юридичні  особи,  які  отримали ліцензії на проведення
робіт із землеустрою. 

     Стаття 8. Професійна підготовка оцінювачів з експертної
               грошової оцінки земельних ділянок 

     Професійна підготовка оцінювачів з експертної грошової оцінки
земельних ділянок проводиться навчальними  закладами,  які  уклали
угоди про співробітництво щодо професійної підготовки оцінювачів з
експертної грошової оцінки земельних ділянок з центральним органом
виконавчої влади з питань земельних ресурсів. 

     Центральний орган   виконавчої   влади   з  питань  земельних
ресурсів повинен сприяти створенню конкурентного середовища  серед
навчальних   закладів,   які   здійснюють   професійну  підготовку
оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок. 

     Професійна підготовка оцінювачів з експертної грошової оцінки
земельних  ділянок  складається  з  навчання за програмами базової
підготовки та підвищення кваліфікації.  Загальні вимоги до  змісту
навчальних  програм підлягають обов'язковому погодженню Наглядовою
радою з питань експертної грошової оцінки  земельних  ділянок,  до
якої  входять  представники центрального органу виконавчої влади з
питань земельних  ресурсів,  Фонду  державного  майна  України  та
саморегулівних  організацій  оцінювачів у сфері оцінки землі і яка
здійснює контроль за якістю професійної  підготовки  оцінювачів  з
експертної грошової оцінки земельних ділянок. 

     Положення про  Наглядову  раду  з  питань експертної грошової
оцінки  земельних  ділянок   ( 1552-2004-п )  затверджує   Кабінет
Міністрів України. 

     Фізичні особи,  які пройшли  навчання  за  програмою  базової
підготовки  з  експертної  грошової  оцінки  земельних  ділянок та
стажування  протягом  одного  року  у  складі  суб'єкта  оціночної
діяльності   разом  з  оцінювачем  з  експертної  грошової  оцінки
земельних  ділянок,  який  має  не  менше  ніж  дворічний   досвід
практичної  діяльності  з  експертної  грошової  оцінки  земельних
ділянок,  отримали його позитивну рекомендацію та  успішно  склали
кваліфікаційний іспит, отримують кваліфікаційне свідоцтво. 

     Рішення про   видачу   кваліфікаційного   свідоцтва   приймає
екзаменаційна   комісія.   Склад   цієї   комісії   формується   з
представників   органів  виконавчої  влади,  до  повноважень  яких
належить  реалізація  державної  політики  з   питань   експертної
грошової  оцінки  земельних  ділянок і які мають необхідний рівень
підготовки   з   цих   питань,   та   представників,   делегованих
саморегулівними  організаціями оцінювачів у сфері оцінки землі,  і
затверджується  центральним  органом  виконавчої  влади  з  питань
земельних ресурсів. 

     Центральний орган   виконавчої   влади   з  питань  земельних
ресурсів веде Державний реєстр оцінювачів  з  експертної  грошової
оцінки земельних ділянок, які отримали кваліфікаційне свідоцтво. 

     Порядок ведення  Державного  реєстру  оцінювачів з експертної
грошової  оцінки  земельних  ділянок  ( 941-2007-п ), які отримали
кваліфікаційне свідоцтво, встановлює Кабінет Міністрів України. 

     Оцінювачі з  експертної  грошової  оцінки  земельних  ділянок
зобов'язані  не  рідше  одного  разу  в   два   роки   підвищувати
кваліфікацію  за  програмою  підвищення кваліфікації.  Невиконання
цієї  вимоги  є  підставою  для  зупинення  дії   кваліфікаційного
свідоцтва   оцінювача   з  експертної  грошової  оцінки  земельних
ділянок. 

     Стаття 9. Позбавлення кваліфікаційного свідоцтва оцінювача
               з експертної грошової оцінки земельних ділянок 

     Рішення про   позбавлення  оцінювача  з  експертної  грошової
оцінки  земельних   ділянок   кваліфікаційного   свідоцтва   (його
анулювання)  приймає  екзаменаційна  комісія за письмовим поданням
заінтересованих осіб з таких підстав: неодноразове грубе порушення
оцінювачем нормативно-правових актів з оцінки земель; рішення суду
за фактами непрофесійної оцінки земельних ділянок,  яка  проведена
оцінювачем;  наявності в оцінювача судимості за корисливі злочини,
якщо ця судимість не погашена і не знята в  установленому  законом
порядку;  з'ясування  факту  неправомірної видачі кваліфікаційного
свідоцтва;  з'ясування  факту   порушення   оцінювачем   обмежень,
встановлених статтею 14 цього Закону. 

     Про прийняте  екзаменаційною комісією рішення про позбавлення
кваліфікаційного свідоцтва оцінювача з експертної грошової  оцінки
земельних  ділянок  центральний  орган  виконавчої  влади з питань
земельних ресурсів повідомляє  оцінювача  письмово  у  двотижневий
строк   після   надходження   відповідного   протоколу   засідання
екзаменаційної комісії. 

     Рішення про  позбавлення  оцінювача  з  експертної   грошової
оцінки  земельних  ділянок  кваліфікаційного  свідоцтва  може бути
оскаржено в судовому порядку. 

     Стаття 10. Права та обов'язки суб'єктів оціночної діяльності
                у сфері оцінки земель 

     Права та  обов'язки  суб'єктів  оціночної  діяльності у сфері
оцінки   земель  визначаються     цим   Законом,  Законом  України
"Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність
в Україні" ( 2658-14 ) та іншими законами України. 

     Стаття 11. Діяльність у сфері оцінки земель 

     Діяльність у сфері оцінки земель включає: 

     нормативно-методичне забезпечення оцінки земель; 

     навчальну діяльність; 

     ліцензування в установленому законом порядку проведення робіт
із землеустрою та землеоціночних робіт; 

     розробку документації  з  оцінки  земель  та внесення даних з
оцінки земель до державного земельного кадастру; 

     державну експертизу технічної документації з оцінки земель та
рецензування   звітів   з  експертної  грошової  оцінки  земельних
ділянок,  крім  звітів  з  експертної  грошової  оцінки  земельних
ділянок  державної  та  комунальної  власності  у разі їх продажу,
відповідно  до  закону;  (  Абзац  шостий  статті  11  із змінами,
внесеними згідно із Законом N 1808-IV ( 1808-15 ) від 17.06.2004 ) 

     затвердження технічної   документації   з    оцінки    земель
відповідно до закону; 

     надання консалтингових послуг з оцінки земель; 

     іншу діяльність у сфері оцінки земель відповідно до закону. 

                            Розділ II 

                 ЗАСАДИ ПРОВЕДЕННЯ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ 

     Стаття 12. Нормативно-методичне регулювання оцінки земель 

     Нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у
відповідних нормативно-правових  актах,  що  встановлюють  порядок
проведення  оцінки земель,  організації і виконання землеоціночних
робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної
грошової  оцінки  земельних  ділянок,  вимоги  до них,  порядок їх
виконання. 

     Нормативно-правові акти  з  проведення  оцінки  земель,   які
розробляються    з   урахуванням   вимог   положень   національних
стандартів, затверджуються Кабінетом Міністрів України. 

     Стаття 13. Обов'язкове проведення грошової оцінки земельних
                ділянок 

     Нормативна грошова  оцінка  земельних  ділянок  проводиться у
разі: 

     визначення розміру земельного податку; 

     визначення розміру  орендної  плати   за   земельні   ділянки
державної та комунальної власності; 

     визначення розміру  державного мита при міні,  спадкуванні та
даруванні земельних ділянок згідно із законом; 

     визначення втрат сільськогосподарського і  лісогосподарського
виробництва; 

     розробки показників  та  механізмів економічного стимулювання
раціонального використання та охорони земель. 

     Експертна грошова  оцінка  земельних  ділянок  проводиться  у
разі: 

     відчуження та  страхування земельних ділянок,  що належать до
державної або комунальної власності; 

     застави земельної ділянки відповідно до закону; 

     визначення інвестиційного вкладу в реалізацію  інвестиційного
проекту на земельні поліпшення; 

     визначення вартості   земельних   ділянок,   що  належать  до
державної або комунальної власності, у разі якщо вони вносяться до
статутного фонду господарського товариства; 

     визначення вартості   земельних  ділянок  при  реорганізації,
банкрутстві    або    ліквідації     господарського     товариства
(підприємства)  з державною часткою чи часткою комунального майна,
яке є власником земельної ділянки; 

     виділення або визначення  частки  держави  чи  територіальної
громади  у  складі  земельних  ділянок,  що перебувають у спільній
власності; 

     відображення вартості земельних ділянок та права користування
земельними   ділянками  у  бухгалтерському  обліку  відповідно  до
законодавства України; 

     визначення збитків   власникам   або   землекористувачам    у
випадках, встановлених законом або договором; 

     рішення суду. 

     У всіх  інших  випадках грошова оцінка земельних ділянок може
проводитися за згодою сторін та  у  випадках,  визначених  цим  та
іншими законами України. 

     Стаття 14. Обмеження щодо проведення експертної грошової
                оцінки земельних ділянок 

     Суб'єкти оціночної діяльності не можуть  проводити  експертну
грошову оцінку земельних ділянок у разі, якщо: 

     земельні ділянки,  що  підлягають експертній грошовій оцінці,
належать  суб'єкту  оціночної  діяльності  або   оцінювачам,   які
працюють у його складі; 

     оцінювач з  експертної  грошової оцінки земельних ділянок має
родинні  зв'язки  із  замовником  оцінки  земельної  ділянки   або
суб'єктом господарювання, керівництво якого має родинні зв'язки із
замовником; 

     земельні ділянки,  що підлягають експертній грошовій  оцінці,
належать засновникам або учасникам суб'єкта оціночної діяльності. 

     Експертна грошова   оцінка  земельних  ділянок,  проведена  з
порушенням вимог цієї статті,  а  також  проведена  не  суб'єктами
оціночної діяльності, є недійсною. 

     Стаття 15. Підстави для проведення оцінки земель 

     Підставою для  проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів,
економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних
ділянок)  є  рішення  органу виконавчої влади або органу місцевого
самоврядування. 

     Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може  проводитися
також  на  підставі  договору,  який  укладається заінтересованими
особами в порядку, встановленому законом. 

     Підставами для   проведення   експертної   грошової    оцінки
земельної  ділянки  є  договір,  який укладається заінтересованими
особами в порядку, встановленому законом, а також рішення суду. 

     Стаття 16. Порядок проведення бонітування ґрунтів 

     Бонітування ґрунтів  проводиться  відповідно   до   державних
стандартів, норм і правил, а також інших нормативно-правових актів
на землях сільськогосподарського призначення та лісового фонду. 

     Бонітування ґрунтів    на    землях    сільськогосподарського
призначення проводиться не рідше як один раз у 7 років. 

     Бонітування ґрунтів   проводиться   юридичними  особами,  які
отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою. 

     Стаття 17. Порядок проведення економічної оцінки земель 

     Економічна оцінка земель проводиться відповідно до  державних
стандартів, норм і правил, а також інших нормативно-правових актів
на землях сільськогосподарського призначення  незалежно  від  форм
власності. 

     Економічна оцінка  земель  сільськогосподарського призначення
проводиться не рідше як один раз у 5-7 років. 

     Економічна оцінка земель проводиться юридичними особами,  які
отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою. 

     Стаття 18. Порядок проведення нормативної грошової оцінки
                земельних ділянок 

     Нормативна грошова  оцінка  земельних   ділянок   проводиться
відповідно до державних стандартів,  норм,  правил,  а також інших
нормативно-правових  актів  на  землях  усіх  категорій  та   форм
власності. 

     Нормативна      грошова      оцінка     земельних     ділянок
сільськогосподарського призначення проводиться не  рідше  як  один
раз у 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше
як один раз у 7-10 років. 

     Нормативна грошова  оцінка  земельних   ділянок   проводиться
юридичними  особами,  які отримали ліцензії на проведення робіт із
землеустрою. 

     Стаття 19. Порядок проведення експертної грошової оцінки
                земельних ділянок 

     Експертна грошова  оцінка  земельних  ділянок  проводиться на
основі таких методичних підходів: 

     капіталізація чистого операційного або  рентного  доходу  від
використання земельних ділянок; 

     зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок; 

     врахування витрат на земельні поліпшення. 

     Експертна грошова   оцінка   земельних   ділянок  проводиться
суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки  земель  відповідно
до вимог цього Закону,  Закону України "Про оцінку майна, майнових
прав і професійну оціночну діяльність в Україні"   ( 2658-14 ),  а
також  інших  нормативно-правових  актів  та державних стандартів,
норм і правил. 

                            Розділ III 

                   ДОКУМЕНТАЦІЯ З ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ
                        ТА ЇЇ ЗАТВЕРДЖЕННЯ 

     Стаття 20. Документація з оцінки земель 

     За результатами  бонітування  ґрунтів,   економічної   оцінки
земель   та   нормативної   грошової   оцінки   земельних  ділянок
складається технічна документація,  а за  результатами  проведення
експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. 

     Дані про  нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки
оформляються як  витяг  з  технічної  документації  з  нормативної
грошової оцінки земель. 

     Розробники технічної   документації  з  бонітування  ґрунтів,
економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних
ділянок,  а також звітів про проведення експертної грошової оцінки
земельних  ділянок   зобов'язані   безоплатно   передавати   копії
матеріалів у Державний фонд документації із землеустрою. 

     Користування матеріалами  Державного  фонду  документації  із
землеустрою здійснюється в порядку,  встановленому  законодавством
України. 

     Стаття 21. Державна експертиза документації з оцінки земель 

     Технічна документація  з  бонітування  ґрунтів,   економічної
оцінки  земель,  нормативної грошової оцінки земельних ділянок,  а
також  звіти  з  експертної  грошової  оцінки  земельних   ділянок
державної  та  комунальної  власності у разі їх продажу підлягають
державній експертизі відповідно до закону.
(  Стаття  21  в  редакції  Закону  N  1808-IV  (  1808-15  )  від
17.06.2004 ) 

     Стаття 22. Рецензування звітів з експертної оцінки земельних
                ділянок 

     Звіти  з  експертної  грошової оцінки земельних ділянок, крім
звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та
комунальної  власності у разі їх продажу, підлягають рецензуванню.
(  Абзац  перший статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1808-IV ( 1808-15 ) від 17.06.2004 ) 

     Рецензування звіту з  експертної  грошової  оцінки  земельних
ділянок  здійснюється  у  разі обов'язкового проведення експертної
грошової   оцінки   земельних   ділянок,   а   також   на   вимогу
заінтересованих осіб та в інших випадках, визначених законом. 

     Підставою для рецензування звіту з експертної грошової оцінки
земельних ділянок на вимогу заінтересованих  осіб  є  їх  письмове
звернення  до  осіб,  яким відповідно до цього Закону надано право
здійснювати рецензування. 

     Обов'язковим є  рецензування  звітів  з  експертної  грошової
оцінки  земельних  ділянок  у  разі викупу земельних ділянок права
приватної  власності  для  суспільних  потреб  та  примусового  їх
відчуження з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону. 

     Порядок рецензування  звітів  з  експертної  грошової  оцінки
земельних ділянок визначається Кабінетом Міністрів України. 

     Рецензування звітів з експертної  грошової  оцінки  земельних
ділянок здійснюється: 

     оцінювачами з експертної грошової оцінки земельних ділянок із
стажем практичної роботи не менше двох років; 

     експертними радами саморегулівних  організацій  оцінювачів  з
експертної грошової оцінки земельних ділянок. 

     Стаття 23. Затвердження технічної документації з оцінки
                земель 

     Технічна документація  з  бонітування  ґрунтів,   економічної
оцінки  земель  та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у
межах  населених  пунктів  затверджується  відповідною  сільською,
селищною, міською радою. 

     Технічна документація   з  бонітування  ґрунтів,  економічної
оцінки земель та нормативної грошової  оцінки  земельних  ділянок,
розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними
радами. 

     Витяг з технічної документації про нормативну грошову  оцінку
окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої
влади з питань земельних ресурсів. 

     Стаття 24. Фінансування робіт з оцінки земель 

     Фінансування робіт з оцінки земель та земельних ділянок  може
проводитися за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих
бюджетів,  коштів  землевласників  і  землекористувачів  та  інших
джерел, не заборонених законом. 

                            Розділ IV 

           ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ.
         САМОРЕГУЛІВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ У СФЕРІ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ 

     Стаття 25. Державне регулювання у сфері оцінки земель 

     Державне регулювання  у  сфері  оцінки   земель   полягає   в
забезпеченні об'єктивності та законності проведення оцінки земель,
контролю у цій сфері, впровадження в практику оціночної діяльності
міжнародних норм та правил, створення конкурентного середовища для
суб'єктів оціночної діяльності  у  сфері  оцінки  земель  і  серед
навчальних   закладів,   що   здійснюють   професійну   підготовку
оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, а також
у забезпеченні суспільних інтересів з питань оцінки земель. 

     Державне регулювання   у   сфері   оцінки  земель  здійснюють
Верховна Рада  України,  Кабінет  Міністрів  України,  центральний
орган  виконавчої влади з питань земельних ресурсів,  а також інші
органи виконавчої влади відповідно до закону. 

     Органи виконавчої   влади   з   питань   земельних   ресурсів
узагальнюють  дані  про  результати  експертної грошової оцінки та
ціну земельних ділянок і не рідше ніж раз на рік публікують  їх  у
засобах масової інформації відповідно до закону. 

     Стаття 26. Саморегулівні організації у сфері оцінки земель 

     Порядок утворення  та діяльність саморегулівних організацій у
сфері оцінки земель  визначаються  законодавством  про  об'єднання
громадян,  а  їх повноваження - Законом України "Про оцінку майна,
майнових   прав  та  професійну  оціночну  діяльність  в  Україні"
( 2658-14 ). 

     Саморегулівні організації оцінювачів  з  експертної  грошової
оцінки  земельних  ділянок  є  юридичними  особами,  які  діють на
засадах самоврядування.  Діяльність саморегулівних  організацій  у
сфері оцінки земель не має на меті отримання прибутку. 

     Порядок визнання   центральним  органом  виконавчої  влади  з
питань  земельних  ресурсів  статусу  саморегулівної   організації
оцінювачів   з   експертної   грошової  оцінки  земельних  ділянок
встановлюється Кабінетом Міністрів України. 

                             Розділ V 

               ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ВИРІШЕННЯ СПОРІВ
         ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ 

     Стаття 27. Відповідальність за порушення законодавства
                у сфері оцінки земель 

     Суб'єкти оціночної діяльності у сфері  оцінки  земель  несуть
відповідальність  за  порушення вимог законодавства у сфері оцінки
земель відповідно до закону. 

     Стаття 28. Вирішення спорів 

     Спори між  суб'єктами  оціночної  діяльності,   пов'язані   з
оцінкою земель, вирішуються в судовому порядку. 

                            Розділ VI 

                       ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 

     1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 

     2. Кабінету  Міністрів  України  протягом шести місяців з дня
набрання чинності цим Законом: 

     привести свої нормативно-правові акти у відповідність із  цим
Законом; 

     підготувати та  внести  на  розгляд  Верховної  Ради  України
пропозиції  щодо   приведення   законодавчих   актів   України   у
відповідність із цим Законом; 

     забезпечити приведення  міністерствами,  іншими  центральними
органами  виконавчої  влади   їх   нормативно-правових   актів   у
відповідність із цим Законом. 

     3. Внести до Закону України "Про оцінку майна,  майнових прав
та   професійну    оціночну  діяльність  в  Україні"   ( 2658-14 )
(Відомості Верховної Ради України,  2001 р.,  N 47,  ст. 251) такі
зміни: 

     а) в абзаці другому частини другої статті  3  слова  "у  тому
числі земельні ділянки" виключити; 

     б) у   частині  другій  статті  15  слова  "оцінка  земельних
ділянок" виключити. 

 Президент України                                         Л.КУЧМА 

 м. Київ, 11 грудня 2003 року
          N 1378-IV

                    КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 

                        П О С Т А Н О В А
                   від 31 березня 2004 р. N 427
                               Київ 

                 Про затвердження Порядку вибору
            земельних ділянок для розміщення об'єктів 

     Відповідно до частини другої статті  151  Земельного  кодексу
України     ( 2768-14 )      Кабінет       Міністрів       України
п о с т а н о в л я є: 

     Затвердити Порядок вибору земельних  ділянок  для  розміщення
об'єктів, що додається. 

     Прем'єр-міністр України                            В.ЯНУКОВИЧ 

     Інд. 22 

                                          ЗАТВЕРДЖЕНО
                             постановою Кабінету Міністрів України
                                  від 31 березня 2004 р. N 427 

                             ПОРЯДОК
         вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів 

     1. Цей  Порядок  визначає  механізм вибору юридичними особами
земельних ділянок для розміщення об'єктів. 

     2. Вибір   земельних   ділянок   проводиться    до    початку
проектування об'єктів. 

     Вибір земельних  ділянок  для  розміщення  об'єктів на певній
території не проводиться у разі, коли: 

     розміщення об'єктів   передбачено    затвердженим    проектом
забудови   відповідної  території,  місцевими  правилами  забудови
населеного пункту; 

     будівництво об'єктів здійснено,  але проект землеустрою  щодо
відведення земельних ділянок не розроблявся; 

     передбачається розширення  земельних  ділянок  без  зміни  їх
цільового призначення та зведення на них будівель і споруд. 

     3. Юридична  особа,  заінтересована  у  відведенні  земельної
ділянки, звертається з клопотанням до сільської, селищної, міської
ради,   районної,   Київської    чи    Севастопольської    міської
держадміністрації,  до повноважень якої належить вирішення питання
про вибір земельної ділянки. 

     У клопотанні зазначаються: 

     обґрунтування необхідності відведення земельної ділянки; 

     орієнтовний розмір земельної ділянки; 

     бажане місце  розташування  об'єктів  із  зазначенням  їх  на
відповідному планово-картографічному матеріалі (за наявності); 

     умови вилучення (викупу) земельної ділянки. 

     До клопотання   додаються   копії  установчого  документа  та
свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи,  а також у разі
наявності   -   копії  матеріалів  проектів  будівництва  об'єктів
(типових   проектів   або   проектів   повторного   застосування),
містобудівного  обґрунтування  розташування  об'єкта  на території
кварталу існуючої забудови,  інших проектних матеріалів щодо  умов
забудови земельної ділянки. 

     4. Сільська,  селищна,  міська  рада,  районна,  Київська  чи
Севастопольська міська  держадміністрація  реєструє  клопотання  в
день  його подання з присвоєнням реєстраційного номера,  розглядає
клопотання  і  в  п'ятиденний  строк  після  реєстрації   надсилає
постійно  діючій  комісії  з  питань  вибору земельних ділянок для
розміщення об'єктів (далі - комісія),  утвореній відповідною радою
або держадміністрацією. 

     До складу  комісії  включаються  заступник  голови сільської,
селищної,   міської   ради   або   заступник    голови    місцевої
держадміністрації (голова комісії), а також представники районного
(міського) органу земельних  ресурсів,  природоохоронного  органу,
санітарно-епідеміологічної   служби,   органів   містобудування  і
архітектури та охорони культурної спадщини. 

     До роботи в комісії також залучаються власники та користувачі
земельних   ділянок,   які  пропонуються  до  вибору,  представник
заявника. 

     У разі відведення земельної  ділянки  для  розробки  корисних
копалин або забудови території на площах їх залягання комісія може
залучати  до  роботи  в  ній  представників   органів   державного
геологічного  контролю та органів державного гірничого нагляду для
отримання додаткової інформації щодо можливості  вибору  земельної
ділянки для розміщення об'єкта. 

     5. Комісія протягом двох тижнів після отримання матеріалів: 

     обстежує бажане   місце   розташування   об'єктів,   погоджує
орієнтовний розмір земельної ділянки, умови її вилучення або зміни
цільового  призначення  з  урахуванням містобудівної документації,
місцевих правил забудови та комплексного розвитку території; 

     вивчає питання  щодо  запобігання   негативному   впливу   на
навколишнє    природне    середовище,    забезпечення   формування
екологічної  мережі,  поліпшення  малопродуктивних  угідь   шляхом
нанесення  родючого  шару  ґрунту,  знятого  під  час  будівництва
об'єктів, тощо; 

     пропонує інші  земельні  ділянки  для  можливого   розміщення
об'єктів   насамперед   з   малопродуктивних   земель   та  земель
несільськогосподарського призначення. 

     6. Результати роботи  комісії  оформляються  актом,  у  якому
зазначаються: 

     склад комісії; 

     назва об'єкта,   для   розміщення  якого  здійснюється  вибір
земельної ділянки, його основні характеристики, орієнтовний розмір
земельної ділянки з урахуванням перспективи її розширення тощо; 

     умови вилучення (викупу) земельної ділянки; 

     основні характеристики   земельної  ділянки  (правовий  режим
земель,  склад угідь та їх продуктивність,  якісна  характеристика
ґрунтового  покриву,  наявність особливо цінних земель,  будівель,
споруд, багаторічних та деревно-чагарникових насаджень тощо); 

     орієнтовна сума  збитків,   яка   підлягатиме   відшкодуванню
власнику землі чи землекористувачу; 

     орієнтовна сума      втрат      сільськогосподарського     та
лісогосподарського виробництва, пов'язаних з вилученням земель; 

     можливість поліпшення    малопродуктивних    земель    шляхом
нанесення  родючого  шару  ґрунту,  знятого  під  час  будівництва
об'єктів, тощо. 

     У разі  неможливості  вибору   земельної   ділянки   в   акті
зазначається мотивоване обґрунтування відмови. 

     7. Акт  вибору  земельних  ділянок  для  розміщення  об'єктів
підписується головою і членами комісії,  скріплюється печатками  і
разом з матеріалами,  що використовувалися під час його складання,
передається  юридичній  особі  для подання до сільської, селищної,
міської  ради,  районної,  Київської  чи  Севастопольської міської
держадміністрації з метою прийняття відповідного рішення.

                    КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 

                        П О С Т А Н О В А
                   від 11 квітня 2002 р. N 502
                               Київ 

             Про затвердження Порядку зміни цільового
              призначення земель, які перебувають у
              власності громадян або юридичних осіб 

     Відповідно до  статті  20  Земельного  кодексу  (  2768-14  )
України Кабінет Міністрів України  п о с т а н о в л я є: 

     Затвердити Порядок  зміни  цільового призначення земель,  які
перебувають у власності громадян або юридичних осіб (додається). 

     Прем'єр-міністр України                               А.КІНАХ 

     Інд. 22 

                                          ЗАТВЕРДЖЕНО
                             постановою Кабінету Міністрів України
                                  від 11 квітня 2002 р. N 502 

                             ПОРЯДОК
               зміни цільового призначення земель,
               які перебувають у власності громадян
                        або юридичних осіб 

     1. Цей  Порядок  визначає  механізм  щодо   зміни   цільового
призначення   земельної   ділянки,   яка   перебуває  у  власності
громадянина або юридичної особи. 

     2. Зміна  цільового призначення земельної ділянки проводиться
за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної,
міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного
пункту,  або районної  держадміністрації,  якщо  земельна  ділянка
розташована за межами населеного пункту. 

     До заяви (клопотання) додаються: 

     а) копія  державного  акта  на  право  власності  на земельну
ділянку; 

     б) для громадянина  -  власника  земельної  ділянки  -  копія
паспорта  (серія,  номер  паспорта,  коли  і  ким виданий та місце
проживання),  для юридичної особи - власника земельної  ділянки  -
копія   статуту   (положення)  та  копія  свідоцтва  про  державну
реєстрацію юридичної особи; 

     в) документи  щодо  встановлених   обмежень   (обтяжень)   та
земельних сервітутів на використання земельної ділянки; 

     г) обгрунтування  необхідності  зміни  цільового  призначення
земельної ділянки із зазначенням її розміру. 

     3. Сільська,    селищна,    міська    рада    або     районна
держадміністрація  розглядає  заяву (клопотання) і в разі згоди на
зміну  цільового  призначення  земельної  ділянки  дає  дозвіл  на
підготовку проекту її відведення: 

     складання проекту  відведення  земельної ділянки,  якщо зміні
цільового призначення підлягає її частина; 

     перепогодження проекту   відведення   земельної   ділянки   з
відповідними  органами  виконавчої  влади,  якщо  зміні  цільового
призначення підлягає вся земельна ділянка. 

     4. Проект відведення земельної ділянки,  цільове  призначення
якої  змінюється,  складається  державною або іншою землевпорядною
організацією на замовлення власника земельної ділянки. 

     5. Умови і  термін  складання  проекту  відведення  земельної
ділянки визначаються договором,  укладеним замовником з виконавцем
робіт. 

     6. Проект  відведення  земельної  ділянки  погоджується   або
перепогоджується з органом земельних ресурсів,  природоохоронним і
санітарно-епідеміологічним  органами,  органом  містобудування   і
архітектури  та  охорони  культурної  спадщини,  а  також підлягає
державній землевпорядній експертизі,  після  якої  замовник  подає
проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради
або до районної держадміністрації для прийняття рішення. 

     7. Сільська,  селищна,   міська   рада   розглядає   проектні
матеріали  та  приймає  рішення  про  зміну  цільового призначення
земельної ділянки, яка розташована в межах населеного пункту (крім
земель, визначених пунктом 11 цього Порядку). 

     8. Районна   держадміністрація   розглядає   подані  проектні
матеріали та  приймає  рішення  про  зміну  цільового  призначення
земельної  ділянки,  яка  знаходиться за межами населеного пункту,
якщо така зміна пов'язана з наступним використанням  цієї  ділянки
для  сільськогосподарських  потреб,  ведення  лісового  і  водного
господарства, будівництва об'єктів, призначених для обслуговування
членів територіальних громад району (шкіл,  лікарень,  підприємств
торгівлі тощо). 

     9. Якщо зміна цільового призначення  земельної  ділянки,  яка
розташована  за межами населеного пункту,  передбачає використання
ділянок для інших потреб,  ніж визначених пунктом 8 цього Порядку,
районна держадміністрація розглядає проектні матеріали, готує свій
висновок з цього питання і подає його разом з матеріалами до  Ради
міністрів Автономної Республіки Крим, обласної держадміністрації. 

     Рада міністрів    Автономної    Республіки    Крим,   обласна
держадміністрація розглядає матеріали та приймає рішення про зміну
цільового  призначення земельної ділянки (крім земель,  визначених
пунктом 10 цього Порядку). 

     10. Якщо зміна  цільового  призначення  стосується  земельних
ділянок      -      ріллі,      багаторічних     насаджень     для
несільськогосподарських потреб,  лісів  першої  групи площею понад
10 гектарів,  а   також   земельних   ділянок   природоохоронного,
оздоровчого,  рекреаційного призначення та особливо цінних земель,
що проводиться за рішенням  Кабінету  Міністрів  України,  районна
держадміністрація   подає   проектні   матеріали  разом  із  своїм
висновком до Ради міністрів Автономної Республіки  Крим,  обласної
держадміністрації. 

     Рада міністрів   Автономної    Республіки    Крим,    обласна
держадміністрація розглядає подані проектні матеріали і готує свій
висновок для подання  Кабінету  Міністрів  України  для  прийняття
відповідного рішення. 

     11. Зміна   цільового  призначення  особливо  цінних  земель,
розташованих  у  межах  населеного   пункту,   проводиться   після
погодження  з  Верховною  Радою  України  за  рішенням  сільської,
селищної,  міської  ради.  Проектні  матеріали  на  погодження  до
Верховної   Ради  України  подаються  Верховною  Радою  Автономної
Республіки Крим,  обласною,  Київською і Севастопольською  міською
радою. 

     Зміна цільового    призначення    особливо   цінних   земель,
розташованих  за  межами  населеного  пункту,  проводиться   після
погодження   з   Верховною  Радою  України  за  рішенням  Кабінету
Міністрів України.  Проектні матеріали на погодження до  Верховної
Ради України подаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим,
обласною держадміністрацією. 

     12. Рішення   сільської,   селищної,   міської    ради    або
відповідного   органу   виконавчої   влади   про  зміну  цільового
призначення  земельної  ділянки   є   підставою   для   оформлення
громадянину або юридичній особі державного акта на право власності
на земельну ділянку із зміненим цільовим призначенням. 

     13. У разі прийняття рішення про відмову  у  зміні  цільового
призначення земельної ділянки сільська,  селищна,  міська рада або
відповідний орган  виконавчої  влади  протягом  15  днів  письмово
повідомляє про це її власника з обгрунтуванням причини відмови. 

     14. У  разі  незгоди  власника  земельної  ділянки з рішенням
сільської,  селищної, міської ради або органу виконавчої влади про
відмову  у  зміні  її  цільового  призначення  спір  вирішується в
судовому порядку.

                    З А К О Н   У К Р А Ї Н И 

          Про оцінку майна, майнових прав та професійну
                  оціночну діяльність в Україні 

      ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 47, ст.251 ) 

   ( Із змінами, внесеними згідно із Законами
     N  898-IV (  898-15 ) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.313
     N  980-IV (  980-15 ) від 19.06.2003, ВВР, 2004, N  2, ст.6
     N 1255-IV ( 1255-15 ) від 18.11.2003, ВВР, 2004, N 11, ст.140
     N 1378-IV ( 1378-15 ) від 11.12.2003, ВВР, 2004, N 15, ст.229
     N 1992-IV ( 1992-15 ) від 09.09.2004, ВВР, 2005, N  1, ст.14 ) 

     Цей Закон визначає правові засади  здійснення  оцінки  майна,
майнових  прав  та професійної оціночної діяльності в Україні,  її
державного та  громадського  регулювання,  забезпечення  створення
системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів
держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки  майна,
майнових прав та використання її результатів. 

                             Розділ I 

                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 

     Стаття 1. Сфера дії Закону 

     Положення цього  Закону  поширюються  на правовідносини,  які
виникають у процесі здійснення оцінки  майна,  майнових  прав,  що
належать фізичним та юридичним особам України на території України
та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав
на  території  України  та  за  її межами,  якщо угода укладається
відповідно  до  законодавства  України,  використання  результатів
оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні. 

     Стаття 2. Законодавство про оцінку майна, майнових прав та
               професійну оціночну діяльність 

     Оцінка майна, майнових прав та професійна оціночна діяльність
регулюються  цим  Законом,  іншими  нормативно-правовими  актами з
оцінки майна, що не суперечать йому. Якщо міжнародними договорами,
згода  на  обов'язковість  яких  надана  Верховною  Радою України,
встановлено інші правові норми щодо оцінки майна, майнових прав та
професійної    оціночної    діяльності,   застосовуються   правила
міжнародного договору. 

     Стаття 3. Оцінка майна та майнових прав 

     Оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес
визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою,  встановленою
нормативно-правовими актами,  зазначеними в статті 9 цього  Закону
(далі  - нормативно-правові акти з оцінки майна),  і є результатом
практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. 

     У цьому Законі: 

     майном, яке   може   оцінюватися,   вважаються   об'єкти    в
матеріальній  формі,  будівлі  та споруди (включаючи їх невід'ємні
частини),  машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні
папери;   нематеріальні   активи,   в  тому  числі  об'єкти  права
інтелектуальної  власності;  цілісні  майнові  комплекси всіх форм
власності;  (  Абзац  другий  частини  другої статті 3 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 1378-IV ( 1378-15 ) від 11.12.2003 ) 

     майновими правами,   які   можуть   оцінюватися,   визнаються
будь-які права,  пов'язані з майном, відмінні від права власності,
у  тому  числі  права,  які є складовими частинами права власності
(права  володіння,  розпорядження,  користування),  а  також  інші
специфічні  права  (права на провадження діяльності,  використання
природних ресурсів тощо) та права вимоги. 

     Незалежною оцінкою  майна   вважається   оцінка   майна,   що
проведена    суб'єктом    оціночної    діяльності    -   суб'єктом
господарювання. 

     Процедури оцінки  майна  встановлюються  нормативно-правовими
актами  з  оцінки  майна.  У випадках проведення незалежної оцінки
майна складається звіт про оцінку майна.  У випадках  самостійного
проведення  оцінки  майна  органом  державної  влади  або  органом
місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.  Вимоги  до
звітів  про  оцінку  майна  та  актів  оцінки майна встановлюються
відповідно до статті 12 цього Закону. 

     Датою оцінки є дата,  за станом на яку здійснюються процедури
оцінки майна та визначається вартість майна.  Нормативно-правовими
актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про
оцінку  майна  (акта  оцінки  майна)  від  дати оцінки або дати її
затвердження (погодження) замовником. 

     Випадки обов'язкового проведення оцінки майна  встановлюються
цим Законом. 

     Стаття 4. Професійна оціночна діяльність 

     Професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) -
діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності,  визнаних
такими   відповідно  до  положень  цього  Закону,  яка  полягає  в
організаційному,   методичному   та    практичному    забезпеченні
проведення  оцінки  майна,  розгляді  та підготовці висновків щодо
вартості майна. 

     Оціночна діяльність може здійснюватися у таких формах: 

     практична діяльність  з   оцінки   майна,   яка   полягає   у
практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур,  пов'язаних з
нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами
з оцінки майна; 

     консультаційна діяльність, яка полягає в наданні консультацій
з оцінки майна суб'єктам оціночної діяльності,  замовникам  оцінки
та (або) іншим особам в усній або письмовій формі; 

     рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна),  яке
полягає в їх критичному розгляді  та  наданні  висновків  щодо  їх
повноти,  правильності  виконання  та  відповідності  застосованих
процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів  з  оцінки
майна,  в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими
актами з оцінки майна; 

     методичне забезпечення   оцінки   майна,   яке   полягає    в
розробленні  методичних  документів  з  оцінки  майна  та  наданні
роз'яснень щодо їх застосування; 

     навчальна діяльність  оцінювачів,  яка  полягає  в  участі  у
навчальному процесі з професійної підготовки оцінювачів. 

     Практична   діяльність  з  оцінки  майна  може  здійснюватися
виключно   суб'єктами   оціночної   діяльності,  визнаними  такими
відповідно до статті 5 цього Закону. 

     Діяльність  судових експертів,  пов'язана  з  оцінкою  майна,
здійснюється  на умовах і в порядку,  передбачених Законом України
"Про судову експертизу" ( 4038-12 ),  з урахуванням  особливостей,
визначених  цим  Законом щодо методичного регулювання оцінки цього
майна.  Інші положення цього  Закону  не  поширюються  на  судових
експертів. ( Частина четверта статті 4 в редакції Закону N 1992-IV
( 1992-15 ) від 09.09.2004 ) 

     Стаття 5. Суб'єкти оціночної діяльності 

     Суб'єктами оціночної діяльності є: 

     суб'єкти господарювання   -   зареєстровані  в  установленому
законодавством порядку фізичні особи  -  суб'єкти  підприємницької
діяльності,    а   також   юридичні   особи   незалежно   від   їх
організаційно-правової форми та форми  власності,  які  здійснюють
господарську   діяльність,  у  складі  яких  працює  хоча  б  один
оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності
відповідно до цього Закону; 

     органи державної  влади  та  органи місцевого самоврядування,
які отримали повноваження на  здійснення  оціночної  діяльності  в
процесі  виконання функцій з управління та розпорядження державним
майном та (або) майном,  що є у комунальній власності, та у складі
яких працюють оцінювачі. 

     Права, обов'язки   та  відповідальність  суб'єктів  оціночної
діяльності встановлюються цим та іншими законами. 

     Стаття 6. Оцінювач 

     Оцінювачами можуть бути громадяни України,  іноземці та особи
без  громадянства,  які  склали  кваліфікаційний іспит та одержали
кваліфікаційне  свідоцтво  оцінювача  відповідно  до  вимог  цього
Закону. 

     Оцінювачем не  може бути особа,  яка має непогашену судимість
за корисливі злочини. 

     Права,     обов'язки     та    відповідальність    оцінювачів
встановлюються цим та іншими законами. 

                            Розділ II 

                  ЗАСАДИ ПРОВЕДЕННЯ ОЦІНКИ МАЙНА 

     Стаття 7. Випадки проведення оцінки майна 

     Оцінка майна    проводиться    у    випадках,    встановлених
законодавством  України,   міжнародними   угодами,   на   підставі
договору,  а  також  на  вимогу однієї з сторін угоди та за згодою
сторін. 

     Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках: 

     створення підприємств  (господарських  товариств)   на   базі
державного майна або майна, що є у комунальній власності; 

     реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних
підприємств та підприємств (господарських товариств)  з  державною
часткою майна (часткою комунального майна); 

     виділення або  визначення  частки майна у спільному майні,  в
якому є державна частка (частка комунального майна); 

     визначення вартості   внесків   учасників   та    засновників
господарського   товариства,   якщо   до   зазначеного  товариства
вноситься  майно  господарських  товариств  з  державною   часткою
(часткою  комунального майна),  а також у разі виходу (виключення)
учасника або засновника із складу такого товариства; 

     приватизації та іншого відчуження  у  випадках,  встановлених
законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є
у  комунальній  власності,  а  також  повернення  цього  майна  на
підставі рішення суду; 

     переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку; 

     оподаткування майна згідно з законом; ( Абзац восьмий частини
другої  статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1255-IV
( 1255-15 ) від 18.11.2003 ) 

     ( Абзац  дев'ятий  частини  другої   статті  7  виключено  на
підставі  Законів  N  898-IV ( 898-15 ) від 05.06.2003,  N  980-IV
( 980-15 ) від 19.06.2003 ) 

     визначення збитків  або  розміру  відшкодування  у  випадках,
встановлених законом; 

     в інших   випадках   за   рішенням   суду  або  у  зв'язку  з
необхідністю захисту суспільних інтересів. 

     Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у  випадках
застави державного та комунального майна, відчуження державного та
комунального  майна  способами,  що  не  передбачають  конкуренцію
покупців  у  процесі  продажу,  або у разі продажу одному покупцю,
визначення  збитків  або  розміру відшкодування, під час вирішення
спорів  та  в  інших  випадках,  визначених  законодавством або за
згодою  сторін.  ( Частина  третя  статті  7 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 898-IV ( 898-15 ) від 05.06.2003 ) 

     Стаття 8. Обмеження щодо проведення оцінки майна 

     Не допускається  проведення оцінки майна суб'єктами оціночної
діяльності - суб'єктами господарювання у таких випадках: 

     проведення суб'єктом   оціночної   діяльності   -   суб'єктом
господарювання оцінки майна,  що належить йому або оцінювачам, які
працюють у його складі,  на праві власності або на  яке  зазначені
особи мають майнові права; 

     проведення оцінки    майна   фізичної   особи-замовника   або
керівників юридичної особи,  яка є замовником оцінки,  оцінювачем,
який  має  родинні  зв'язки  з зазначеними особами,  або суб'єктом
оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, керівництво якого
має зазначені зв'язки; 

     проведення оцінки майна своїх засновників (учасників). 

     Під час  оцінки  майна,  що  здійснюється  органами державної
влади,  у тому числі Фондом державного майна України,  та органами
місцевого самоврядування, встановлюються такі обмеження: 

     не може  передбачатися  виключне право її проведення органами
державної  влади  та   органами   місцевого   самоврядування   або
оцінювачами,  які  працюють  в  органах державної влади та органах
місцевого  самоврядування,  за  винятком  випадків,   передбачених
законом; 

     не можуть  передбачатися  будь-які  форми виключного права на
проведення  оцінки  майна  суб'єктами  оціночної  діяльності,  які
створені   зазначеними   органами   державної  влади  та  органами
місцевого самоврядування. 

     Результати оцінки майна,  проведеної з порушеннями зазначених
обмежень,   визнаються   недійсними  та  підлягають  обов'язковому
скасуванню. 

     Оцінка майна  у   випадках   її   обов'язкового   проведення,
зазначених у статті 7 цього Закону,  виконана суб'єктами, які не є
суб'єктами оціночної діяльності, визнається недійсною. 

     Стаття 9. Методичне регулювання оцінки майна 

     Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних
нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних
стандартах)    оцінки    майна    (    1440-2003-п,   1442-2004-п,
1655-2006-п,  1185-2007-п ), що затверджуються Кабінетом Міністрів
України,   методиках   та  інших  нормативно-правових  актах,  які
розробляються   з   урахуванням   вимог   положень   (національних
стандартів)  і  затверджуються  Кабінетом  Міністрів  України  або
Фондом державного майна України. 

     Розроблення нормативно-правових   актів   з   оцінки    майна
здійснюється  на  засадах  міжнародних  стандартів  оцінки.  До їх
розроблення Фонд державного  майна  України  залучає  інші  органи
державної  влади,  саморегулівні організації оцінювачів,  найбільш
авторитетних оцінювачів, наукові та інші установи. 

     Нормативно-правові акти,  які  регулюють   питання   вартості
(ціни)  майна,  не  повинні  суперечити  положенням  (національним
стандартам) оцінки майна. 

     Положення (національні  стандарти)   оцінки   майна   повинні
містити визначення понять, у тому числі поняття ринкової вартості,
принципів оцінки,  методичних підходів та особливостей  проведення
оцінки  відповідного  майна  залежно  від  мети оцінки,  вимоги до
змісту звіту про оцінку майна та порядок його рецензування. 

     Положення (національні  стандарти)  оцінки  майна  визначають
випадки   застосування   оцінювачами  методичних  підходів  оцінки
ринкової вартості майна та випадки і обмеження  щодо  застосування
методичних підходів до визначення неринкових видів вартості майна.
При цьому,  якщо законами або нормативно-правовими актами Кабінету
Міністрів  України,  договором  на  проведення  оцінки  майна  або
ухвалою  суду  не  зазначено  вид  вартості,  який  повинен   бути
визначений в результаті оцінки, визначається ринкова вартість. 

     Положення (національні     стандарти)    оцінки    майна    є
обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час
проведення ними  оцінки  майна  всіх форм власності та в будь-яких
випадках її проведення. 

     У разі провадження спільної господарської  діяльності  оцінка
частки  майна,  яке  вноситься іноземним суб'єктом господарювання,
проводиться  відповідно  до  нормативно-правових  актів  з  оцінки
майна, визначених цим Законом. 

     Стаття 10. Підстави проведення оцінки майна 

     Оцінка майна  проводиться  на підставі договору між суб'єктом
оціночної діяльності  -  суб'єктом  господарювання  та  замовником
оцінки  або  на  підставі  ухвали суду про призначення відповідної
експертизи щодо оцінки майна. 

     У випадках,  визначених нормативно-правовими актами з  оцінки
майна,  які  затверджуються Кабінетом Міністрів України,  суб'єкти
оціночної діяльності - органи державної влади та органи  місцевого
самоврядування  здійснюють  оцінку  майна  самостійно  на підставі
наказу  керівника.  При  цьому,  якщо  законодавством  передбачена
обов'язковість   проведення   незалежної   оцінки   майна,  органи
державної влади  та  органи  місцевого  самоврядування  виступають
замовниками   проведення   такої  оцінки  майна  шляхом  укладання
договорів  з  суб'єктами   оціночної   діяльності   -   суб'єктами
господарювання,  визначеними  на  конкурсних  засадах  у  порядку,
встановленому законодавством. 

     Під час  укладання  органами  державної  влади  та   органами
місцевого  самоврядування  договорів  на  проведення  оцінки майна
застосовуються обмеження,  зазначені в статті 8 цього  Закону.  Не
допускається  встановлення  інших  обмежень  щодо участі суб'єктів
оціночної діяльності в  проведенні  оцінки  майна,  крім  тих,  що
визначені умовами конкурсного відбору відповідно до законодавства. 

     Стаття 11. Договір на проведення оцінки майна 

     Договір на  проведення  оцінки  майна укладається в письмовій
формі та може  бути  двостороннім  або  багатостороннім.  Під  час
укладання   багатостороннього   договору   крім  замовника  оцінки
стороною договору може виступати особа-платник, якщо оплату послуг
суб'єкта оціночної діяльності здійснює інша особа,  а не замовник.
У цьому  випадку  на  платника  як  сторону  договору  поширюються
обмеження, зазначені в статті 8 цього Закону. 

     Замовниками оцінки  майна  можуть бути особи,  яким зазначене
майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на
законних  підставах,  а  також ті,  які замовляють оцінку майна за
дорученням зазначених осіб.  Замовники оцінки повинні  забезпечити
доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна,  що підлягає оцінці
на законних підставах,  отримання ним  необхідної  та  достовірної
інформації про зазначене майно для проведення його оцінки. 

     Сторони договору   на   проведення  оцінки  майна  (замовник,
платник)   мають    право    вільного    вибору суб'єкта оціночної
діяльності -  суб'єкта  господарювання  за  умови виконання вимог,
встановлених статтями 8 та 9 цього Закону. 

     Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є: 

     зазначення майна, що підлягає оцінці; 

     мета, з якою проводиться оцінка; 

     вид вартості майна, що підлягає визначенню; 

     дата оцінки; 

     строк виконання робіт з оцінки майна; 

     розмір і порядок оплати робіт; 

     права та обов'язки сторін договору; 

     умови забезпечення   конфіденційності   результатів   оцінки,
інформації, використаної під час її виконання; 

     відповідальність сторін    за   невиконання   або   неналежне
виконання умов договору; 

     порядок вирішення  спорів,  які  можуть  виникнути  під   час
проведення оцінки та прийняття замовником її результатів. 

     Законодавством або  за  згодою сторін договору в ньому можуть
бути передбачені інші істотні умови. 

     Розмір і порядок оплати робіт з оцінки майна визначаються  за
домовленістю  сторін  або  у  випадках  відбору суб'єкта оціночної
діяльності на конкурсних засадах - за  результатами  конкурсу.  Не
допускається  встановлення  у  договорі  розміру  оплати  робіт як
частки вартості майна,  що підлягає оцінці.  Права,  обов'язки  та
відповідальність  оцінювача (суб'єкта оціночної діяльності),  який
проводить експертизу на підставі ухвали (постанови)  суду  про  її
призначення,   визначаються   законодавством  України  про  судову
експертизу та цим Законом. 

     Стаття 12. Звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) 

     Звіт про оцінку майна є документом,  що містить висновки  про
вартість  майна  та  підтверджує виконані процедури з оцінки майна
суб'єктом  оціночної   діяльності   -   суб'єктом   господарювання
відповідно   до   договору.  Звіт  підписується  оцінювачами,  які
безпосередньо проводили оцінку майна,  і скріплюється печаткою  та
підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. 

     Вимоги до   змісту  звіту  про  оцінку  майна,  порядку  його
оформлення    та    рецензування    встановлюються     положеннями
(національними  стандартами) оцінки майна.  Зміст звіту про оцінку
майна повинен містити розділи,  що  розкривають  зміст  проведених
процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна. 

     Акт оцінки  майна  є  документом,  що  містить  висновки  про
вартість майна та підтверджує виконані процедури з  оцінки  майна,
здійсненої  суб'єктом  оціночної  діяльності  -  органом державної
влади  або  органом  місцевого  самоврядування  самостійно.   Якщо
процедурами  з  оцінки  майна  для  складання  акта  оцінки  майна
передбачене  попереднє  проведення  оцінки  майна   повністю   або
частково    суб'єктом    оціночної    діяльності    -    суб'єктом
господарювання,  звіт про оцінку такого майна  додається  до  акта
оцінки  майна.  Акт  оцінки майна підлягає затвердженню керівником
органу державної влади або органу місцевого самоврядування. 

     Зміст, форма,  порядок складання,  затвердження та строк  дії
акта оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України. 

     Стаття 13. Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки
                майна) 

     Рецензування звіту  про  оцінку  майна  (акта  оцінки  майна)
здійснюється на вимогу особи,  яка використовує оцінку майна та її
результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників
(платників)  оцінки  майна,  органів  державної  влади  та органів
місцевого  самоврядування,  судів  та  інших   осіб,   які   мають
заінтересованість  у  неупередженому  критичному  розгляді  оцінки
майна,  а  також  за  власною   ініціативою   суб'єкта   оціночної
діяльності.  Підставою  для  проведення  рецензування  є письмовий
запит  до  осіб,  які  відповідно  до  цієї  статті  мають   право
здійснювати  рецензування  звіту  про  оцінку  майна  (акта оцінки
майна). 

     Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна)  може
виконувати  оцінювач,  який  має  не  менш  ніж  дворічний  досвід
практичної  діяльності  з  оцінки  майна,   експертні   ради,   що
спеціально  створені  саморегулівними  організаціями  оцінювачів з
метою     контролю     за     якістю оцінки майна, яка проводиться
оцінювачами - членами саморегулівної організації,  оцінювачі,  які
мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з  оцінки
майна та працюють у Фонді державного майна України,  а також інших
органах, зазначених у статті 5 цього Закону. 

     Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо
зазначена  оцінка  погоджується,  затверджується  або  приймається
органом державної влади або органом  місцевого  самоврядування,  є
обов'язковим. 

     Якщо письмовим    запитом    про    необхідність   проведення
рецензування  звіту  про  оцінку   майна   (акта   оцінки   майна)
встановлюється  вимога  щодо  надання висновку про вартість майна,
така вимога задовольняється  шляхом  проведення  оцінки  майна.  У
цьому  випадку рецензент здійснює або забезпечує здійснення оцінки
майна  в  порядку,  встановленому  нормативно-правовими  актами  з
оцінки майна. 

     Рецензування звіту  про  оцінку  майна  (акта  оцінки  майна)
оцінювачем,  який працює  в  органі  державної  влади,  на  запити
органів державної влади або у зв'язку з виконанням своїх посадових
обов'язків здійснюється в межах повноважень, визначених посадовими
інструкціями.  Якщо  запитом  органу  державної  влади передбачено
надання висновку  про  вартість  майна  і  підготовка  зазначеного
висновку  вимагає  проведення незалежної оцінки,  органи державної
влади забезпечують її  проведення  у  порядку,  встановленому  цим
Законом. 

     В інших  випадках  рецензування  звіту про оцінку майна (акта
оцінки майна) здійснюється на платній основі. 

                            Розділ III 

                     НАБУТТЯ ПРАВА НА ЗАНЯТТЯ
                       ОЦІНОЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ 

     Стаття 14. Професійна підготовка оцінювачів 

     Професійна підготовка   оцінювачів  здійснюється  навчальними
закладами,  які уклали угоди  про  співробітництво  з  професійної
підготовки  оцінювачів  з  Фондом  державного майна України.  Фонд
державного майна України повинен сприяти  створенню  конкурентного
середовища  серед  навчальних закладів,  які здійснюють професійну
підготовку оцінювачів. 

     Професійна підготовка оцінювачів складається  з  навчання  за
програмами базової підготовки та підвищення кваліфікації. Загальні
вимоги  до  змісту  навчальних  програм  підлягають  обов'язковому
погодженню  Наглядовою  радою з питань оціночної діяльності.  Фонд
державного майна України та саморегулівні  організації  оцінювачів
спільно  здійснюють  контроль  за  якістю  професійної  підготовки
оцінювачів. 

     Оцінювачі зобов'язані  не  рідше  одного  разу  в  два   роки
підвищувати  кваліфікацію  за  програмою  підвищення кваліфікації.
Невиконання  цієї   вимоги   є   підставою   для   зупинення   дії
кваліфікаційного свідоцтва оцінювача. 

     Стаття 15. Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача 

     Кваліфікаційне свідоцтво  оцінювача  (далі  -  кваліфікаційне
свідоцтво) є документом, який підтверджує достатній фаховий рівень
підготовки   оцінювача   за   програмою   базової  підготовки  для
самостійного  проведення  оцінки  майна.   Форми   кваліфікаційних
свідоцтв оцінювача встановлюються Фондом державного майна України.
Право на отримання кваліфікаційного  свідоцтва  набувають  фізичні
особи,  які  мають  закінчену  вищу  освіту,  пройшли  навчання за
програмою базової підготовки та стажування протягом одного року  у
складі суб'єкта оціночної діяльності разом з оцінювачем,  який має
не менше ніж  дворічний  досвід  практичної  діяльності  з  оцінки
майна,  отримали  його  позитивну  рекомендацію  та успішно склали
кваліфікаційний іспит. 

     Кваліфікаційні свідоцтва підтверджують професійну  підготовку
оцінювача  за  такими напрямами оцінки майна відповідно до програм
базової підготовки:  оцінка об'єктів у матеріальній формі;  оцінка
цілісних майнових комплексів,  паїв, цінних паперів, майнових прав
та  нематеріальних  активів,  у  тому  числі   прав   на   об'єкти
інтелектуальної  власності.  ( Частина друга статті 15 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 1378-IV ( 1378-15 ) від 11.12.2003 ) 

     Підвищення    кваліфікації    відбувається    за   напрямами,
зазначеними   у   кваліфікаційному   свідоцтві    оцінювача,    за
результатами    якої    видається   посвідчення   про   підвищення
кваліфікації,  яке   є   невід'ємною   частиною   кваліфікаційного
свідоцтва. 

     Кваліфікаційне свідоцтво  видається  Фондом  державного майна
України спільно з навчальним закладом,  на базі якого  проводилася
підготовка   та   складався  кваліфікаційний  іспит,  на  підставі
відповідного   рішення   Екзаменаційної   комісії.    За    видачу
кваліфікаційного  свідоцтва  справляється  плата  в розмірі одного
неоподатковуваного  мінімуму  доходів  громадян.  Зазначена  плата
спрямовується  на  покриття  організаційних  витрат,  пов'язаних з
видачею кваліфікаційного свідоцтва.  У кваліфікаційному  свідоцтві
зазначаються  назва органу державної влади та навчального закладу,
які його видали,  дата видачі,  номер свідоцтва, прізвище, ім'я та
по  батькові  фізичної  особи,  якій  видається свідоцтво,  напрям
програми базової підготовки,  відповідно до  якої  підтверджується
фаховий  рівень  оцінювача  та  дозволяється  здійснювати  оцінку.
Кваліфікаційне свідоцтво є  безстроковим  у  разі  виконання  всіх
вимог, встановлених цим Законом. 

     Кваліфікаційне свідоцтво  видається  в  двотижневий  строк на
підставі подання фізичною особою до Фонду державного майна України
таких  документів:  заяви  про  видачу кваліфікаційного свідоцтва,
зразок якої встановлюється Фондом державного майна України,  копії
паспорту,  копії  документа про вищу освіту,  платіжного документа
про внесення плати за видачу кваліфікаційного свідоцтва. 

     Стаття 16. Порядок прийняття рішення про видачу,
                позбавлення, зупинення дії кваліфікаційного
                свідоцтва 

     Рішення про  видачу  кваліфікаційного  свідоцтва  приймається
Екзаменаційною   комісією,   склад   якої   затверджується  Фондом
державного майна України та формується з числа його представників,
представників  інших органів державної влади,  до повноважень яких
належить реалізація державної політики в  питаннях  оцінки  майна,
які  мають необхідний рівень підготовки з питань оцінки майна,  та
представників,    делегованих    саморегулівними     організаціями
оцінювачів.  При  цьому  представники  саморегулівних  організацій
оцінювачів повинні становити  не  менше  двох  третин  кількісного
складу   Екзаменаційної   комісії  виходячи  з  рівнопропорційного
принципу делегування представників  кожної  з  них.  Екзаменаційна
комісія діє на базі навчального закладу. 

     Рішення про   позбавлення  кваліфікаційного  свідоцтва  (його
анулювання)  приймається  Екзаменаційною  комісією  за   письмовим
поданням заінтересованих осіб з таких підстав:  неодноразове грубе
порушення оцінювачем нормативно-правових  актів  з  оцінки  майна;
рішення суду за фактами непрофесійної оцінки майна,  яка проведена
оцінювачем;  наявність  у  оцінювача  непогашеної   судимості   за
корисливі   злочини;   з'ясування   факту   неправомірної   видачі
кваліфікаційного свідоцтва;  з'ясування факту порушення оцінювачем
обмежень, встановлених статтею 8 цього Закону. 

     Про прийняте  Екзаменаційною комісією рішення про позбавлення
кваліфікаційного   свідоцтва   Фонд   державного   майна   України
повідомляє   оцінювача   письмово   в   двотижневий   строк  після
надходження  відповідного   протоколу   засідання   Екзаменаційної
комісії. 

     Рішення про  позбавлення оцінювача кваліфікаційного свідоцтва
може бути оскаржено в судовому порядку. 

     Рішення про видачу кваліфікаційного свідоцтва оцінювачу, який
був   позбавлений  його  на  підставі  цього  Закону,  приймається
Екзаменаційною  комісією  не  раніше  ніж  через  рік   від   дати
позбавлення,  в порядку, передбаченому для видачі кваліфікаційного
свідоцтва. 

     Рішення про   зупинення   дії   кваліфікаційного    свідоцтва
приймається  Фондом  державного  майна  України у разі невиконання
оцінювачем  вимог  частини  третьої  статті   14   цього   Закону,
зазначення   ним   свідомо   неправдивих  даних,  що  призвело  до
викривлення  інформації  про  оцінювача   в   Державному   реєстрі
оцінювачів.  Дія  кваліфікаційного  свідоцтва  поновлюється Фондом
державного  майна  України  в  тижневий   строк   після   усунення
оцінювачем наявних зауважень. 

     Рішення Екзаменаційної   комісії   оформлюються  протоколами.
Порядок  роботи  Екзаменаційної  комісії   встановлюється   Фондом
державного майна України. 

     Проведення  оцінки  майна  фізичною  особою,  яка не отримала
кваліфікаційного   свідоцтва,   яку   позбавлено  кваліфікаційного
свідоцтва   або  дія  кваліфікаційного  свідоцтва  якої  зупинена,
забороняється.   Оцінка   майна,  яка  була  підписана  зазначеною
фізичною особою, вважається недійсною. 

     Фонд державного   майна   України  може  відмовити  у  видачі
кваліфікаційного свідоцтва у випадках  неподання  фізичною  особою
принаймні одного з документів,  зазначених у частині п'ятій статті
15 цього Закону,  недійсності або недостовірності хоча б одного  з
поданих документів чи зазначення в них свідомо неправдивих даних. 

     Стаття 17. Державний реєстр оцінювачів 

     Фонд державного   майна   України   веде   Державний   реєстр
оцінювачів, які отримали кваліфікаційне свідоцтво. 

     У Державному реєстрі оцінювачів зазначається така  інформація
про  оцінювачів:  прізвище,  ім'я  та по батькові оцінювача,  дата
видачі та  номер  кваліфікаційного  свідоцтва,  назва  навчального
закладу,  який  здійснював  підготовку  оцінювача,  дата  та номер
протоколу    рішення    Екзаменаційної    комісії    про    видачу
кваліфікаційного свідоцтва,  напрями оцінки майна,  що зазначені в
кваліфікаційному свідоцтві, інформація про підвищення кваліфікації
за   зазначеними  напрямами,  інформація  щодо  зупинення  дії  чи
позбавлення кваліфікаційного свідоцтва, місце роботи оцінювача. 

     Порядок подання оцінювачами інформації до Державного  реєстру
оцінювачів встановлюється Фондом державного майна України. 

     Оцінювачі несуть     відповідальність     за    достовірність
інформації,  яка подається до  Державного  реєстру  оцінювачів,  у
порядку, встановленому цим Законом. 

     Стаття 18. Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності 

     Сертифікат суб'єкта    оціночної    діяльності   -   суб'єкта
господарювання (далі -  сертифікат)  є  документом,  що  засвідчує
право суб'єкта оціночної діяльності на внесення його до Державного
реєстру суб'єктів оціночної діяльності,  які  здійснюють  оціночну
діяльність  у  формі  практичної  діяльності з оцінки майна та які
визнані суб'єктами оціночної діяльності за напрямами оцінки майна,
що в ньому зазначені. 

     Сертифікат видається  в  порядку,  встановленому цим Законом,
Фондом державного майна України.  Форма сертифіката встановлюється
зазначеним органом. У сертифікаті зазначаються найменування органу
державної влади,  що його видав,  найменування суб'єкта  оціночної
діяльності - суб'єкта господарювання, його юридичні реквізити, код
Єдиного державного  реєстру  підприємств  та  організацій  України
(ЄДРПОУ),  дата  видачі та строк дії,  напрями оцінки майна,  щодо
яких  дозволена  практична  діяльність.  Сертифікат   підписується
керівником   Фонду   державного  майна  України  та  засвідчується
печаткою.  Сертифікат видається строком на три роки та  може  бути
анульований з підстав, зазначених у статті 20 цього Закону. 

     За видачу  сертифіката  справляється  плата  у  розмірі трьох
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, яка спрямовується до
Державного бюджету України. 

     Оцінка майна,  яка проведена суб'єктом оціночної діяльності -
суб'єктом господарювання без чинного сертифіката, є недійсною. 

     Органи державної влади та  органи  місцевого  самоврядування,
зазначені в статті 5 цього Закону, визнаються суб'єктами оціночної
діяльності відповідно до положень, що регулюють їх діяльність. 

     Стаття 19. Порядок видачі сертифіката суб'єкта оціночної
                діяльності 

     Рішення про  видачу сертифіката приймається Фондом державного
майна України. 

     Для розгляду   питання   про   видачу   сертифіката   суб'єкт
господарювання  подає  до  Фонду  державного  майна  України  такі
документи:  заяву про видачу сертифіката за  формою,  встановленою
Фондом  державного  майна  України;  нотаріально  посвідчену копію
установчого документа  (для  юридичних  осіб)  або  свідоцтва  про
державну  реєстрацію  фізичної  особи  як суб'єкта підприємницької
діяльності;  довідку про оцінювачів,  які працюють в його штатному
складі,  за формою,  встановленою Фондом державного майна України;
нотаріально посвідчені копії кваліфікаційних свідоцтв  оцінювачів,
зазначених  у  довідці.  Розгляд та перевірка документів,  поданих
суб'єктом господарювання,  здійснюються  Фондом  державного  майна
України  у  строк,  що  не  перевищує  тридцяти  днів  від дати їх
подання. 

     Фонд державного майна України відмовляє у видачі  сертифіката
у таких випадках: 

     неподання суб'єктом   господарювання   принаймні   одного   з
документів; 

     недійсності або  недостовірності  хоча  б  одного  з  поданих
документів чи зазначення в них свідомо неправдивих даних; 

     ліквідації суб'єкта господарювання; 

     виявлення порушень   статті   8   цього  Закону  за  час  дії
попереднього сертифіката або  в  процесі  розгляду  документів  та
прийняття рішення про видачу сертифіката; 

     набрання законної  сили  двома  і  більше судовими рішеннями,
якими було задоволено позови до суб'єкта оціночної  діяльності  та
оцінювачів,  які  працюють у його складі,  пов'язані з проведенням
ними неякісної оцінки майна; 

     наявності серед  оцінювачів,   які   зазначені   у   довідці,
оцінювачів,  кваліфікаційні  свідоцтва  яких  заявлені  в довідках
інших  суб'єктів  господарювання,  які  подали  заяву  про  видачу
сертифіката раніше,  або кваліфікаційні свідоцтва яких зупинені чи
анульовані відповідно до статті 16 цього Закону; 

     відсутності у штатному складі суб'єкта господарювання хоча  б
одного  оцінювача,  який має кваліфікаційне свідоцтво за напрямами
оцінки майна, за якими видається сертифікат; 

     наявності у суб'єкта господарювання  ліцензії  на  здійснення
діяльності, яка відповідно до законодавства є виключною. 

     Сертифікат видається  в  двотижневий  строк Фондом державного
майна України за результатами розгляду  та  перевірки  документів,
поданих  суб'єктом  господарювання.  Фонд державного майна України
веде Державний реєстр суб'єктів оціночної діяльності, яким виданий
сертифікат. 

     Суб'єкти оціночної   діяльності   -  суб'єкти  господарювання
зобов'язані в тижневий строк письмово інформувати Фонд  державного
майна  України  про  зміни у штатному складі оцінювачів суб'єкта з
часу  дії  сертифіката,  його  юридичному  статусі,  іншу  суттєву
інформацію,  відповідно до якої приймається рішення про видачу або
анулювання сертифіката відповідно до цього Закону. 

     Спірні питання щодо відмови у видачі сертифіката  вирішуються
Наглядовою   радою  з  питань  оціночної  діяльності  за  поданням
суб'єктом  оціночної   діяльності   -   суб'єктом   господарювання
відповідної заяви. 

     Рішення про  відмову у видачі сертифіката може бути оскаржено
до суду. 

     Стаття 20. Анулювання сертифіката суб'єкта оціночної
                діяльності 

     Сертифікат може   бути  анульовано  Фондом  державного  майна
України виключно з таких підстав: 

     на підставі  висновку  Наглядової  ради  з  питань  оціночної
діяльності  за  наявності  порушень  вимог  цього  Закону та інших
нормативно-правових  актів  з  оцінки  майна,   виявлених   шляхом
рецензування,  які  призвели  до  визнання неякісною оцінки майна,
проведеної   суб'єктом   оціночної    діяльності    -    суб'єктом
господарювання,  або  оцінювачами,  які  працюють  у його штатному
складі; 

     звільнення всіх  оцінювачів,  які  були  заявлені   суб'єктом
господарювання  у  штатному  складі  під час прийняття рішення про
видачу  сертифіката,  або  позбавлення   чи   зупинення   дії   їх
кваліфікаційних свідоцтв; 

     набрання законної  сили  двома  і  більше судовими рішеннями,
якими було задоволено позови  до  оцінювачів  (суб'єкта  оціночної
діяльності  -  суб'єкта  господарювання),  пов'язані з проведенням
ними неякісної оцінки; 

     виявлення порушень    оцінювачами    (суб'єктом     оціночної
діяльності - суб'єктом господарювання) статті 8 цього Закону; 

     ліквідації суб'єкта    оціночної    діяльності   -   суб'єкта
господарювання, який отримав сертифікат; 

     відсутності у штатному складі суб'єкта оціночної діяльності -
суб'єкта   господарювання   хоча  б  одного  оцінювача,  який  має
кваліфікаційне свідоцтво за напрямами оцінки майна,  які зазначені
у сертифікаті; 

     неінформування Фонду  державного майна України про обставини,
зазначені в частині  п'ятій  статті  19  цього  Закону,  що  мають
суттєве значення для здійснення контролю за оціночною діяльністю. 

     Поновлення сертифікатів відбувається у порядку, встановленому
цим Законом для їх видачі. 

     Порядок розгляду питань про анулювання  сертифіката  та  його
поновлення встановлюється Фондом державного майна України. 

     Стаття 21. Наглядова рада з питань оціночної діяльності 

     З метою  колегіального вирішення питань щодо видачі суб'єктам
оціночної  діяльності  -  суб'єктам  господарювання  сертифікатів,
анулювання   сертифікатів,   забезпечення  прозорості  в  питаннях
державного   регулювання    оціночної    діяльності,    підвищення
професійного  рівня  суб'єктів  оціночної  діяльності  створюється
Наглядова рада з питань оціночної  діяльності  (далі  -  Наглядова
рада).  Наглядова рада створюється Фондом державного майна України
з числа  його  представників,  представників,  делегованих  іншими
органами державної влади,  до повноважень яких належить реалізація
державної політики в питаннях оцінки майна,  які мають  необхідний
рівень   підготовки   з  питань  оцінки  майна,  та  представників
саморегулівних  організацій  оцінювачів,  які  делеговані  ними  у
порядку, визначеному цими організаціями. 

     Персональний склад    Наглядової    ради   передбачає   рівне
представництво   органів   державної   влади   та   саморегулівних
організацій оцінювачів. 

     Наглядова рада є постійно діючим органом. 

     До повноважень Наглядової ради належать: 

     вирішення спірних    питань,   пов'язаних   з   видачею   або
анулюванням сертифіката; 

     погодження загальних вимог  до  навчальних  програм  навчання
оцінювачів та підвищення їх кваліфікації; 

     розгляд та   надання   пропозицій   щодо  скарг  на  оціночну
діяльність   суб'єктів   оціночної    діяльності    -    суб'єктів
господарювання,  у тому числі тих,  які виникли під час проведення
рецензування звіту про оцінку майна; 

     погодження нормативно-правових  актів  з  оцінки   майна   та
порядку видачі сертифікатів; 

     надання рекомендацій     щодо    удосконалення    професійної
підготовки оцінювачів. 

     Порядок роботи Наглядової ради визначається Наглядовою  радою
та затверджується Фондом державного майна України. 

     Стаття 22. Державний реєстр суб'єктів оціночної діяльності 

     Фонд державного майна України веде Державний реєстр суб'єктів
оціночної діяльності, які отримали сертифікати. 

     У Державному   реєстрі   суб'єктів    оціночної    діяльності
зазначається  інформація  про суб'єктів оціночної діяльності,  які
отримали сертифікати,  дата їх видачі,  напрями оцінки майна,  які
зазначені у сертифікаті,  строк дії сертифіката,  місцезнаходження
суб'єкта,  основна інформація про склад оцінювачів суб'єкта та  їх
кваліфікацію,  інша  суттєва інформація щодо досвіду та практичної
діяльності з оцінки майна. 

     Державний реєстр суб'єктів оціночної діяльності надається  на
вимогу органів державної влади та органів місцевого самоврядування
в порядку, встановленому законодавством. 

     Порядок надання  довідок  з  Державного   реєстру   суб'єктів
оціночної  діяльності  суб'єктам господарювання та фізичним особам
встановлюється Фондом державного майна України. 

                            Розділ IV 

                       ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
                       ОЦІНОЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 

     Стаття 23. Зміст і напрями державного регулювання оціночної
                діяльності 

     Державне регулювання   оціночної   діяльності    полягає    в
забезпеченні  формування та розвитку інфраструктури оцінки майна в
Україні,  об'єктивності та законності її проведення,  у тому числі
відповідності  оцінки  майна  нормативно-правовим  актам  з оцінки
майна,  впровадження в практику оціночної  діяльності  міжнародних
норм  та правил оцінки майна,  забезпеченні суспільних інтересів у
питаннях оцінки майна,  створення конкурентного  середовища  серед
суб'єктів  оціночної  діяльності  -  суб'єктів  господарювання  та
навчальних   закладів,   що   здійснюють   професійну   підготовку
оцінювачів,  проведення  оцінки  майна органами державної влади та
органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства. 

     Основними    напрямами   державного   регулювання   оціночної
діяльності є: 

     контроль за   дотриманням   єдності  нормативно-правового  та
організаційного забезпечення оцінки майна; 

     забезпечення норм і рівня професійної  підготовки  оцінювачів
та контроль за їх додержанням; 

     контроль за  виконанням  оцінювачами  та суб'єктами оціночної
діяльності умов здійснення оціночної діяльності; 

     організаційне забезпечення   роботи   Наглядової   ради    та
Екзаменаційної комісії; 

     видача кваліфікаційних свідоцтв та сертифікатів; 

     визнання статусу  саморегулівних  організацій  оцінювачів  та
контроль  за  додержанням  ними  правил  громадського  регулювання
оцінки  майна,  визначених  цим Законом,  забезпечення їх широкого
залучення до регулювання оціночної діяльності; 

     контроль за додержанням  законодавства  суб'єктами  оціночної
діяльності та іншими суб'єктами під час проведення оцінки майна; 

     сприяння встановленню  єдиних  норм  та правил оцінки майна в
Україні, що базуються на міжнародних нормах і правилах; 

     ведення Державного реєстру оцінювачів та  Державного  реєстру
суб'єктів оціночної діяльності; 

     інші напрями  діяльності  для  реалізації  функцій державного
регулювання оціночної діяльності. 

     Стаття 24. Орган державної влади, який здійснює державне
                регулювання оціночної діяльності 

     Органом державної  влади,  який здійснює державне регулювання
оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України. 

     Кабінет Міністрів України  в  питаннях  оціночної  діяльності
здійснює повноваження, визначені Конституцією України, цим Законом
та іншими нормативно-правовими актами. 

     Інші органи   державної    влади    та    органи    місцевого
самоврядування  здійснюють  свої  повноваження  в  питаннях оцінки
майна відповідно до законодавства. 

     Фонд державного майна України забезпечує широке  інформування
суспільства  з питань оціночної діяльності,  стану та особливостей
ціноутворення на майно та майнові права в Україні. 

     Стаття 25. Відповідальність за порушення законодавства про
                оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність 

     Органи місцевого   самоврядування  зобов'язані  дотримуватися
вимог цього  Закону  в  частині  майна,  майнових  прав,  що  є  у
комунальній   власності,   в   тому   числі   забезпечити  єдність
нормативно-правових вимог  проведення  оцінки  зазначеного  майна,
передбачених   цим   Законом,   сприяти   створенню  конкурентного
середовища  серед  суб'єктів  оціночної  діяльності  -   суб'єктів
господарювання. 

     Посадові особи,   громадяни,  юридичні  особи,  оцінювачі  та
суб'єкти оціночної діяльності, винні в порушенні законодавства про
оціночну  діяльність,  несуть  відповідальність  згідно  з  цим та
іншими законами. 

                             Розділ V 

               САМОРЕГУЛІВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОЦІНЮВАЧІВ 

     Стаття 26. Поняття саморегулівної організації оцінювачів 

     Саморегулівними організаціями  оцінювачів   є   всеукраїнські
громадські організації,  що об'єднують фізичних осіб,  які визнані
оцінювачами в порядку,  встановленому цим Законом,  отримали  свій
статус відповідно до вимог цього Закону та здійснюють повноваження
з громадського регулювання оціночної діяльності. 

     Утворення та порядок  діяльності  саморегулівних  організацій
оцінювачів  регулюються  законодавством  про об'єднання громадян з
урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. 

     Саморегулівні організації оцінювачів  є  юридичними  особами,
які  діють  на  засадах самоврядування і діяльність яких не має на
меті отримання прибутку. 

     Стаття 27. Порядок визнання статусу саморегулівної
                організації оцінювачів 

     Всеукраїнські громадські   організації   фізичних  осіб,  які
визнані оцінювачами відповідно до цього Закону,  що претендують на
визнання їх статусу саморегулівної організації оцінювачів, повинні
відповідати таким критеріям: 

     кількісний склад повинен налічувати не менше 250 оцінювачів; 

     90 відсотків членів її загального кількісного складу  повинні
здійснювати  оціночну  діяльність  у  будь-якій формі,  визначеній
статтею 4 цього Закону, у складі суб'єктів оціночної діяльності; 

     наявність встановленої  процедури  внутрішньої   сертифікації
своїх  членів  з  метою  контролю  за  якістю  оцінки  майна,  яка
проводиться ними. 

     Порядок визнання    статусу    саморегулівної     організації
оцінювачів   Фондом   державного   майна   України  встановлюється
Кабінетом Міністрів України. 

     Стаття 28. Повноваження саморегулівних організацій
                оцінювачів 

     Саморегулівні організації    оцінювачів    здійснюють    такі
повноваження з громадського регулювання оціночної діяльності: 

     контроль за  виконанням  положень  (національних  стандартів)
оцінки  майна  та  інших нормативно-правових актів з оцінки майна,
забезпеченням  належної  якості  оцінки  майна,  яка   проводиться
оцінювачами - її членами;

                    З А К О Н   У К Р А Ї Н И 

                   Про об'єднання співвласників
                    багатоквартирного будинку 

      ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 10, ст.78 ) 

  ( Із змінами, внесеними згідно із Законом
    N 3053-IV ( 3053-15 ) від 03.11.2005, ВВР, 2006, N 4, ст.60 ) 

     Цей Закон визначає правові та організаційні засади створення,
функціонування,  реорганізації та ліквідації  об'єднань  власників
жилих  та  нежилих  приміщень  багатоквартирного будинку,  захисту
їхніх  прав  та  виконання  обов'язків  щодо  спільного  утримання
багатоквартирного будинку. 

     Стаття 1. Визначення термінів 

     Для цілей  цього  Закону  наведені нижче терміни вживаються у
такому значенні: 

     асоціація власників  жилих  будинків  (далі  -  асоціація)  -
юридична  особа,  створена  для  представлення  спільних інтересів
об'єднань; 

     допоміжні приміщення багатоквартирного будинку -  приміщення,
призначені  для  забезпечення  експлуатації  будинку та побутового
обслуговування  мешканців  будинку  (сходові  клітини,  вестибюлі,
перехідні   шлюзи,  позаквартирні  коридори,  колясочні,  кладові,
сміттєкамери,  горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів,
вентиляційні камери та інші технічні приміщення); 

     житловий комплекс  -  єдиний  комплекс  нерухомого майна,  що
утворений земельною ділянкою в установлених межах,  розміщеним  на
ній  жилим  багатоквартирним  будинком  або його частиною разом із
спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий
комплекс; 

     загальне майно   -  частина  допоміжних  приміщень  житлового
комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на
умовах,  визначених у статуті об'єднання (кладові,  гаражі, в тому
числі підземні, майстерні тощо); 

     конструктивні елементи багатоквартирного  будинку  -  частини
споруди,  які  забезпечують  її  цілісність  та необхідні технічні
умови  функціонування  (фундамент,  несучі   стіни,   міжповерхові
перекриття,  сходові  марші,  конструкції даху,  покрівля,  в'їзна
група тощо); 

     нежиле приміщення - приміщення,  яке  належить  до  житлового
комплексу,  але  не відноситься до житлового фонду і є самостійним
об'єктом цивільно-правових відносин; 

     неподільне майно - неподільна  частина  житлового  комплексу,
яка  складається  з  частини допоміжних приміщень,  конструктивних
елементів будинку,  технічного обладнання будинку, що забезпечують
належне функціонування жилого будинку; 

     об'єднання співвласників  багатоквартирного  будинку  (далі -
об'єднання) - юридична особа,  створена  власниками  для  сприяння
використанню  їхнього  власного  майна та управління,  утримання і
використання неподільного та загального майна; 

     прибудинкова територія - територія навколо  багатоквартирного
будинку,  визначена  актом  на  право  власності  чи  користування
земельною    ділянкою    і    призначена    для     обслуговування
багатоквартирного будинку; 

     технічне обладнання  багатоквартирного  будинку  -  інженерні
комунікації та технічні пристрої,  які необхідні для  забезпечення
санітарно-гігієнічних   умов  та  безпечної  експлуатації  квартир
(загальні    будинкові    мережі     тепло-,     водо-,     газо-,
електропостачання,   бойлерні   та  елеваторні  вузли,  обладнання
протипожежної  безпеки,  вентиляційні   канали   та   канали   для
димовидалення,  обладнання ліфтів,  центральних розподільних щитів
електропостачання,   елеваторних   вузлів,   а   також    елементи
благоустрою території); 

     уповноважена особа власника - фізична або юридична особа, яка
має  оформлене  у   встановленому   порядку   доручення   власника
представляти  його  інтереси  відповідно  до доручення та в межах,
визначених законом; 

     управитель -  юридична   особа,   яка   здійснює   управління
неподільним  та загальним майном житлового комплексу за дорученням
власника (власників) майна і забезпечує його належну експлуатацію. 

     Стаття 2. Відносини, що регулюються цим Законом 

     Цей Закон регулює: 

     порядок створення,  реєстрації,  реорганізації,  діяльності і
ліквідації об'єднань, асоціацій; 

     відносини суб'єктів  права  власності  щодо  користування  та
розпорядження нерухомим майном у об'єднанні, асоціації; 

     відносини між об'єднаннями та асоціаціями; 

     відносини між об'єднаннями,  асоціаціями і органами державної
влади та органами місцевого самоврядування; 

     відносини між об'єднаннями і господарюючими суб'єктами. 

     Стаття 3. Законодавство про об'єднання і асоціації 

     Діяльність об'єднань  і  асоціацій  регулюється  цим Законом,
Цивільним ( 1540-06 ), Житловим ( 5464-10 ) та Земельним кодексами
України   (  2768-14  ),  іншими  нормативно-правовими  актами  та
статутом об'єднання, асоціації. 

     Стаття 4. Мета створення об'єднання та його статус 

     Об'єднання створюється для забезпечення і захисту  прав  його
членів  та  дотримання  їхніх  обов'язків,  належного утримання та
використання  неподільного  і   загального   майна,   забезпечення
своєчасного   надходження   коштів   для   сплати  всіх  платежів,
передбачених законодавством та статутними документами. 

     Об'єднання створюється як організація для здійснення функцій,
визначених  законом.  Порядок  надходження  і  використання коштів
об'єднання визначається цим Законом та іншими законами України. 

     В одному житловому комплексі може бути створене  тільки  одне
об'єднання. 

     Основна діяльність  об'єднання  полягає у здійсненні функцій,
що забезпечують реалізацію прав власників приміщень  на  володіння
та   користування   спільним  майном  членів  об'єднання,  належне
утримання будинку  та  прибудинкової  території,  сприяння  членам
об'єднання   в   отриманні  житлово-комунальних  та  інших  послуг
належної якості за обгрунтованими цінами та виконання  ними  своїх
зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання. 

     Об'єднання може   здійснювати   господарську  діяльність  для
забезпечення власних потреб  безпосередньо  або  шляхом  укладення
договорів з фізичними чи юридичними особами. 

     Об'єднання є юридичною особою,  яка створюється відповідно до
закону,  має печатку із  своїм  найменуванням  та  інші  необхідні
реквізити, а також розрахункові рахунки в установах банку. 

     Об'єднання є  неприбутковою  організацією  і  не  має на меті
одержання прибутку для його розподілу між членами об'єднання. 

     Об'єднання відповідає  за  своїми  зобов'язаннями  коштами  і
майном  об'єднання,  від  свого  імені набуває майнові і немайнові
права та обов'язки, виступає позивачем та відповідачем у суді. 

     Майно об'єднання утворюється з: 

     майна, переданого йому членами об'єднання у власність; 

     одержаних доходів; 

     іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. 

     Стаття 5. Реорганізація житлово-будівельних кооперативів
               у об'єднання 

     Житлово-будівельні кооперативи  можуть  бути реорганізовані в
об'єднання. 

     Реорганізація відбувається  за  рішенням  загальних   зборів.
Відповідно   до   статуту  (положення)  кооперативу  збори  можуть
прийняти рішення про реорганізацію  кооперативу  в  об'єднання.  З
моменту   прийняття   цього  рішення  зазначені  збори  вважаються
установчими зборами об'єднання і далі  проводяться  відповідно  до
вимог цього Закону. 

     Участь в  установчих зборах беруть члени житлово-будівельного
кооперативу,  які повністю сплатили  вартість  жилих  приміщень  і
належної  частки  у  вартості  нежилих приміщень та іншого майна і
виявили таке бажання. 

     У разі неповної оплати вартості жилих  приміщень  і  належної
частки  у  вартості  нежилих  приміщень  та  іншого майна окремими
членами житлово-будівельного кооперативу вони можуть брати  участь
у  зборах,  зазначених  у частинах другій і третій цієї статті,  з
метою вступу до об'єднання за згодою власника невиплаченої  частки
майна. 

     Створені відповідно  до  цієї  статті об'єднання звільняються
від сплати реєстраційного збору. 

     Стаття 6. Створення об'єднання. Скликання і проведення
               установчих зборів об'єднання 

     Об'єднання може  бути  створене  в  будинку  будь-якої  форми
власності з числа тих,  хто приватизував або придбав  квартиру,  а
також  власника  будинку  або його уповноваженої особи,  власників
жилих приміщень, а також власників нежилих приміщень. 

     Для створення об'єднання скликаються установчі збори. 

     Скликання установчих зборів  здійснюється  власником  будинку
або  ініціативною  групою,  яка  складається  не  менш  як з трьох
власників квартир або нежилих приміщень. 

     Повідомлення про проведення установчих  зборів  направляється
власником  будинку або ініціативною групою не менше ніж за 14 днів
до дати проведення установчих зборів. Повідомлення направляється в
письмовій  формі  і  вручається  кожному власнику під розписку або
шляхом   поштового   відправлення   (рекомендованим   листом).   У
повідомленні про проведення установчих зборів зазначається, з чиєї
ініціативи скликаються  збори,  місце  і  час  проведення,  проект
порядку денного. 

     Час і  місце  проведення  обираються  зручними  для більшості
можливих учасників зборів. 

     Установчі збори веде голова зборів, який обирається більшістю
голосів присутніх власників або їх уповноважених осіб. 

     У голосуванні беруть участь власники (їх уповноважені особи),
які присутні на установчих зборах. 

     Кожний власник на установчих зборах має один голос, незалежно
від  площі  та  кількості квартир або приміщень,  що перебувають у
його власності. 

     Рішення приймається шляхом  поіменного  голосування.  Рішення
оформлюється  особистим  підписом  кожного,  хто  проголосував,  у
протоколі із зазначенням результату голосування ("за" чи "проти"). 

     Рішення вважається прийнятим,  якщо за нього проголосувало не
менше двох третин присутніх осіб, які мають право голосу. 

     Установчі збори  правомочні,  якщо  на  них  присутні  більше
п'ятдесяти відсотків власників. 

     У разі відсутності кворуму  ініціатор  призначає  нову  дату,
місце і час проведення установчих зборів. Новопризначені установчі
збори можуть бути скликані не раніш як через 14 діб з дня  зборів,
що не відбулися. 

     Установчі збори  приймають рішення про створення об'єднання і
затверджують його статут. 

     Оформлення і  реєстрація  всіх  документів,  що   засвідчують
створення   об'єднання,   здійснюються   безоплатно   у   порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.  Об'єднання  вважається
створеним з моменту видачі свідоцтва про державну реєстрацію. 

     Стаття 7. Статут об'єднання 

     Статут об'єднання складається відповідно до Типового статуту,
який  затверджує  спеціально   уповноважений   центральний   орган
виконавчої  влади з питань містобудування та житлової політики.  У
статуті має бути визначено таке: 

     назва і місцезнаходження об'єднання; 

     мета створення, завдання та предмет діяльності об'єднання; 

     перелік майна,  що перебуває у  спільній  сумісній  власності
(неподільного  майна),  права  та обов'язки членів об'єднання щодо
цього майна; 

     перелік майна,  що перебуває у спільній  частковій  власності
(загального  майна),  права  та  обов'язки  членів об'єднання щодо
цього майна; 

     статутні органи  об'єднання,  їхні  повноваження  та  порядок
формування; 

     порядок скликання та проведення загальних зборів; 

     періодичність проведення зборів; 

     порядок голосування на зборах та прийняття рішень на них; 

     перелік питань,  для  вирішення  яких  потрібна кваліфікована
більшість голосів; 

     джерела фінансування,  порядок використання майна  та  коштів
об'єднання; 

     порядок прийняття кошторису, створення та використання фондів
об'єднання,  включаючи резервні,  а також порядок оплати  спільних
витрат; 

     порядок та  умови  укладення  договорів  між  об'єднанням  та
кожним власником квартири, приміщення; 

     перелік питань,    які    можуть     вирішуватися     зборами
представників; 

     порядок прийняття у члени об'єднання та виключення з нього; 

     права і обов'язки членів об'єднання; 

     відповідальність за  порушення  статуту  та  рішень статутних
органів; 

     порядок внесення змін до статуту; 

     підстави та  порядок   ліквідації,   реорганізації   (злиття,
поділу) об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з цим. 

     Статут може містити також інші положення,  що є істотними для
діяльності об'єднання. 

     Стаття 8. Статут асоціації 

     До складу асоціації можуть  входити  об'єднання  та  власники
садиб,  що  використовують  спільно внутрішньоквартальні інженерні
мережі (споруди). 

     Статут асоціації   визначає   відповідно   до   законодавства
України: 

     назву, місцезнаходження асоціації; 

     представництво від об'єднань; 

     права і обов'язки членів асоціації; 

     статутні органи асоціації,  їх склад та повноваження, порядок
утворення, діяльності та фінансування; 

     порядок внесення змін до статуту; 

     підстави та  порядок   ліквідації,   реорганізації   (злиття,
поділу) асоціації і вирішення майнових питань, пов'язаних з цим. 

     Статут може  містити  інші  положення,  що  є  важливими  для
діяльності асоціації. 

     Стаття 9. Членство в об'єднанні 

     Членом об'єднання може бути фізична чи юридична особа,  яка є
власником   квартири   (квартир)   або  приміщення  (приміщень)  у
багатоквартирному будинку. 

     Членство в  об'єднанні  є  добровільним  і  може   набуватися
одночасно   з  створенням  об'єднання  при  проведенні  установчих
зборів,  а також  індивідуально,  на  основі  письмової  заяви,  в
будь-який момент його існування. 

     Членство в  об'єднанні  розпочинається  на  підставі  поданої
письмової заяви власника за згодою об'єднання.  Порядок  прийняття
до об'єднання визначається статутом. 

     Членство в   об'єднанні   припиняється  на  підставі  поданої
письмової заяви власника приміщення або з інших підстав відповідно
до статуту об'єднання. 

     Власники приміщень,  розташованих  у  межах  одного житлового
комплексу,  які  не  є  членами  об'єднання,  можуть  укладати   з
об'єднанням угоди про співпрацю та дії у спільних інтересах. 

     Стаття 10. Статутні органи об'єднання 

     Органами управління  об'єднання є загальні збори його членів,
правління, ревізійна комісія об'єднання. 

     Вищим органом управління об'єднання є загальні збори. 

     Загальні збори скликаються і проводяться  згідно  з  вимогами
статуту об'єднання. 

     Загальні збори   правомочні,  якщо  на  них  присутні  більше
половини членів об'єднання. 

     Рішення загальних зборів,  прийняте відповідно до статуту,  є
обов'язковим для всіх членів об'єднання. 

     Рішення загальних   зборів   оприлюднюється.  У  передбачених
статутом або рішенням загальних зборів  випадках  воно  може  бути
надане  членам  об'єднання  під  розписку  або  направлене  поштою
(рекомендованим листом). 

     Рішення загальних  зборів  може  бути  оскаржене  в  судовому
порядку. 

     До виключної  компетенції  загальних зборів членів об'єднання
відноситься: 

     затвердження статуту об'єднання, внесення змін до нього; 

     обрання членів правління об'єднання; 

     питання про використання об'єктів,  що перебувають у спільній
власності членів об'єднання; 

     затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту; 

     затвердження договорів   (угод),   укладених   на   суму,  що
перевищує визначену в статуті об'єднання; 

     визначення розмірів внесків та платежів членами об'єднання; 

     прийняття рішення про реконструкцію та ремонт будинку або про
зведення господарських споруд; 

     визначення розміру  матеріального та іншого заохочення членів
об'єднання і правління; 

     визначення обмежень   на    користування    об'єктами,    які
перебувають у спільній власності об'єднання; 

     прийняття рішень   про   передачу   в  оренду  об'єктів,  які
перебувають у спільній власності  членів  об'єднання,  фізичним  і
юридичним особам; 

     затвердження угод  про  заснування  товариств  або  участі  у
товариствах. 

     За рішенням загальних зборів можуть бути обрані  представники
від  об'єднання,  яким  зборами  надаються відповідні повноваження
щодо оперативного  вирішення  нагальних  питань  шляхом  скликання
зборів  представників.  Статутом визначаються порядок скликання та
голосування,  перелік  питань,  які  можуть  вирішуватися  зборами
представників. 

     Збори представників   не   можуть   вирішувати  питання,  які
стосуються  майнових  прав  членів  об'єднання,  погіршують  умови
використання майна або умови проживання. 

     Для керівництва  поточною  діяльністю  об'єднання  обирається
правління.  Правління  має  право  приймати   рішення   з   питань
діяльності об'єднання, визначених статутом. 

     Правління є   виконавчим   органом   об'єднання  і  підзвітне
загальним зборам. 

     Порядок обрання   та   відкликання   членів   правління,   їх
кількісний  склад  та  строки  обрання  встановлюються  загальними
зборами. 

     До компетенції правління відноситься: 

     підготовка кошторису, балансу об'єднання та річного звіту; 

     здійснення контролю за своєчасною сплатою членами  об'єднання
внесків і платежів та вжиття заходів щодо стягнення заборгованості
згідно з законодавством; 

     розпорядження коштами об'єднання відповідно до  затвердженого
загальними зборами об'єднання кошторису; 

     укладення договорів    з   суб'єктами   підприємництва,   які
виконують роботи,  надають послуги,  та здійснення контролю за  їх
виконанням; 

     ведення діловодства,  бухгалтерського обліку та звітності про
діяльність об'єднання; 

     скликання та організація проведення загальних  зборів  членів
об'єднання або зборів представників. 

     Для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю
правління об'єднання на загальних зборах обирається з числа членів
об'єднання ревізійна комісія (ревізор) або приймається рішення про
залучення аудитора. 

     Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний  склад
затверджуються загальними зборами. 

     Стаття 11. Утримання житлового комплексу на балансі 

     Об'єднання після набуття статусу юридичної особи може: 

     прийняти на власний баланс весь житловий комплекс; 

     за договором    з    попереднім   власником   залишити   його
балансоутримувачем усього житлового комплексу або його частини; 

     укласти договір з будь-якою  юридичною  особою,  статут  якої
передбачає можливість здійснення такої діяльності, про передачу їй
на баланс усього житлового комплексу або його частини. 

     Рішення про прийняття на баланс основних  фондів  приймається
відповідно  до  цього  Закону,  інших нормативно-правових актів та
статуту об'єднання. 

     Балансоутримувач забезпечує управління житловим комплексом. 

     У разі  якщо  у  новозбудованому  будинку  власники  квартир,
приміщень  протягом  двох  місяців після підписання акта державної
приймальної комісії не створюють  об'єднання  і  не  приймають  на
баланс основні фонди,  сільська,  селищна,  міська рада може своїм
рішенням призначити балансоутримувача. 

     Призначений балансоутримувач здійснює  свої  повноваження  по
забезпеченню  управління  будинком  до прийняття будинку на баланс
об'єднанням.  Витрати  на  здійснення   цих   функцій   управління
розподіляються  між  власниками  пропорційно  площі приміщень,  що
перебувають у їх власності. 

     Передача майна з балансу на баланс  відбувається  у  порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України. 

     Передача на  баланс  майна  (в тому числі земельної ділянки),
яке  входить  до  складу  житлового  комплексу,  але  не  належить
об'єднанню, не тягне за собою виникнення права власності на нього. 

     Частина багатоквартирного   будинку   може  бути  виділена  в
окремий житловий комплекс за умови,  що  надбудова,  реконструкція
або  знесення  цієї  частини  не порушить цілісності чи можливості
використання за призначенням інших частин будівлі,  що не  входять
до складу цього комплексу. 

     Спори щодо  прийняття та передачі на баланс майна вирішуються
у судовому порядку. 

     Стаття 12. Управління неподільним та загальним майном
                житлового комплексу 

     Управління неподільним    та   загальним   майном   житлового
комплексу здійснює управитель шляхом: 

     належної експлуатації  житлового  комплексу  та  забезпечення
відповідних  умов  користування власним,  неподільним та загальним
майном власників; 

     накопичення необхідних  коштів  на  проведення  поточних   та
капітальних ремонтів відповідно до законодавства; 

     отримання відшкодування від винної особи за збитки, заподіяні
майну, яке перебуває у нього на балансі, або своєчасного звернення
до суду щодо відшкодування збитків у примусовому порядку. 

     У разі  якщо  балансоутримувачем  є  об'єднання,  рішення про
форму управління приймається на  загальних  зборах  кваліфікованою
більшістю голосів. 

     У цьому  випадку  управління  неподільним та загальним майном
житлового комплексу об'єднання може здійснювати у формі: 

     управління неподільним та  загальним  майном  через  статутні
органи об'єднання; 

     передачі всіх  або  частини функцій по управлінню неподільним
та  загальним  майном  житлового  комплексу  юридичній  особі   за
договором; 

     делегування визначених  статутом  повноважень  по  управлінню
неподільним та загальним майном житлового комплексу асоціації. 

     Форма управління неподільним та  загальним  майном  житлового
комплексу  може  бути  змінена в будь-який час у встановленому цим
Законом порядку. 

     Стаття 13. Відносини власників приміщень і управителя 

     Відносини власників  приміщень   і   управителя   регулюються
договором між ними,  який укладається на основі Типового договору,
форму якого затверджує спеціально уповноважений центральний  орган
виконавчої влади з питань містобудування та житлової політики. 

     У разі  передачі частини функцій по управлінню неподільним та
загальним майном житлового комплексу юридичній особі між власником
приміщення і цією юридичною особою укладається окремий договір. 

     Істотними умовами договору є: 

     найменування сторін; 

     предмет договору; 

     права сторін щодо здійснення управління житловим комплексом; 

     обов'язки сторін   щодо   надання   послуг   по  експлуатації
житлового комплексу та оплати цих послуг; 

     вичерпний перелік послуг; 

     вартість кожної  послуги  та  загальна  вартість  щомісячного
платежу; 

     порядок контролю та звіту сторін; 

     наслідки невиконання умов договору; 

     перелік форс-мажорних обставин; 

     строк дії  договору,  умови  продовження  та  припинення  дії
договору, дата укладення договору. 

     Спори щодо змісту конкретного договору вирішуються за  згодою
сторін або у судовому порядку. 

     Укладення договору   між   власником  окремого  приміщення  у
житловому комплексі та управителем є обов'язковим  і  не  залежить
від  членства  в об'єднанні,  за винятком випадку,  коли власник і
управитель є однією особою. 

     У разі  відмови  власника  приміщення  укладати  договір  або
сплачувати обов'язкові платежі на утримання та ремонт неподільного
майна та відповідної частки загального майна об'єднання має  право
звернення  до  суду  для стягнення нарахованих платежів у судовому
порядку. 

     Право на  звернення  до  суду  виникає  у  об'єднання   через
шістдесят  днів  з дня припинення платежів або відмови в укладенні
договору. 

     Стаття 14. Права власника - члена об'єднання 

     Власник - член об'єднання має право: 

     брати участь в управлінні об'єднанням у порядку,  визначеному
цим Законом і статутом об'єднання; 

     обирати та   бути   обраним   до   складу  статутних  органів
об'єднання; 

     знайомитися з протоколами  загальних  зборів,  робити  з  них
виписки; 

     одержувати в  установленому порядку інформацію про діяльність
об'єднання; 

     вимагати від  статутних  органів  захисту   своїх   прав   та
дотримання членами об'єднання правил добросусідства; 

     вийти в установленому статутом порядку з об'єднання; 

     одержувати в  установленому  статутом  порядку інформацію про
діяльність асоціації. 

     На вимогу члена об'єднання воно зобов'язане надати  йому  для
ознайомлення всі свої фінансові звіти. 

     Порядок здійснення прав власників визначається законом. 

     Здійснення прав  власника  не  може  порушувати  права  інших
власників. 

     Спори щодо здійснення прав власників  вирішуються  за  згодою
сторін або в судовому порядку. 

     Стаття 15. Обов'язки власника - члена об'єднання 

     Власник - член об'єднання зобов'язаний: 

     виконувати вимоги статуту об'єднання; 

     виконувати рішення статутних органів,  прийняті у межах їхніх
повноважень; 

     використовувати приміщення  за  призначенням,   дотримуватися
правил користування приміщеннями; 

     забезпечувати збереження приміщень, брати участь у проведенні
їх ремонту; 

     забезпечувати дотримання  вимог  житлового  і  містобудівного
законодавства  щодо  здійснення ремонту чи реконструкції приміщень
або їх частин,  не допускати порушення законних прав та  інтересів
інших власників; 

     додержуватися вимог   правил   утримання   жилого  будинку  і
прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; 

     своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні платежі; 

     відшкодовувати за власний рахунок і у повному обсязі  збитки,
заподіяні  майну  інших  власників  особисто або іншою особою,  що
займає чи використовує приміщення  на  законних  підставах  або  з
відома власника; 

     виконувати передбачені статутними документами обов'язки перед
об'єднанням; 

     попереджувати псування  неподільного  та  загального   майна,
інформувати  органи управління об'єднання про пошкодження та вихід
з ладу технічного обладнання; 

     додержувати чистоти в місцях загального користування та  тиші
в нічний час (з 23 до 7 години). 

     Статутом об'єднання  можуть бути встановлені й інші обов'язки
власників - членів об'єднання відповідно до законодавства. 

     Стаття 16. Загальні права об'єднання 

     Об'єднання має право відповідно до законодавства та статуту: 

     шляхом скликання загальних зборів: 

     створювати органи управління та визначати умови їх діяльності
та оплати; 

     приймати рішення   щодо   надходження   та   витрати   коштів
об'єднання; 

     визначати порядок   утримання,   експлуатації   та    ремонту
неподільного і загального майна відповідно до статуту; 

     давати згоду  на  укладення  договорів  на виконання робіт та
надання послуг для об'єднання відповідно до вимог статті 10  цього
Закону; 

     встановлювати розміри   платежів,  зборів  і  внесків  членів
об'єднання, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів; 

     виключати з свого складу членів об'єднання,  які не виконують
своїх обов'язків; 

     брати на баланс майно об'єднання; 

     для виконання   статутних   завдань   здійснювати   необхідну
господарську діяльність в порядку, визначеному законом. 

     Доручати правлінню в межах повноважень, визначених статутом: 

     визначати підрядника,  укладати  договори  на  управління  та
експлуатацію,  обслуговування  і ремонт майна з будь-якою фізичною
або юридичною особою відповідно до статуту та законодавства; 

     здійснювати контроль  за  своєчасною   сплатою   внесків   та
платежів; 

     ініціювати скликання загальних зборів; 

     захищати права,  представляти  законні  інтереси  власників в
органах державної влади і  органах  місцевого  самоврядування,  на
підприємствах,  в  установах  та  організаціях незалежно від форми
власності; 

     за рішенням загальних зборів та згодою  власників  приміщень,
які   не   є  членами  об'єднання,  використовувати  приміщення  в
житловому комплексі для потреб органів управління об'єднання. 

     Загальні збори  членів  об'єднання  мають  право   делегувати
асоціації,  до  якої  вони  входять,  частину  повноважень власних
органів управління. 

     Об'єднання може стати засновником асоціації. 

     Стаття 17. Права об'єднання щодо забезпечення виконання
                власниками приміщень своїх обов'язків 

     Для забезпечення   виконання   власниками   приміщень   своїх
обов'язків об'єднання має право: 

     робити членам  об'єднання  попередження  про  порушення  ними
статутних або інших законних вимог і вимагати їх дотримання; 

     вимагати відшкодування  збитків,  заподіяних  неподільному та
загальному майну об'єднання з вини власника або  інших  осіб,  які
користуються його власністю; 

     вимагати своєчасної   та   у   повному   обсязі  сплати  всіх
встановлених цим Законом та статутом об'єднання платежів, зборів і
внесків від власників приміщень, а також відрахувань до резервного
і ремонтного фондів; 

     звертатися до суду з позовом про звернення стягнення на майно
власників  приміщень,  які  відмовляються відшкодовувати заподіяні
збитки,  своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі  встановлені
цим  Законом  та  статутом об'єднання платежі,  збори і внески,  а
також відрахування до резервного і ремонтного фондів; 

     виступати засновником  (учасником)  товариств   з   обмеженою
відповідальністю. 

     Реалізація прав    об'єднання,   визначених   цією   статтею,
здійснюється його правлінням за  дорученням  загальних  зборів  та
відповідно до статуту об'єднання. 

     Загальні збори   об'єднання   можуть   прийняти  рішення  про
списання  боргів  його  членів  у  разі  виконання   ними   робіт,
необхідних   для   утримання   неподільного  та  загального  майна
об'єднання,  на суму боргу.  Порядок розрахунків  за  ці  операції
визначається Кабінетом Міністрів України. 

     Стаття 18. Обов'язки об'єднання 

     Об'єднання відповідно до цього Закону та статуту зобов'язане: 

     забезпечувати належний санітарний,  протипожежний і технічний
стан  неподільного  та  загального  майна,  що   належить   членам
об'єднання; 

     звітувати загальним зборам про виконання кошторису об'єднання
за рік; 

     забезпечувати виконання вимог статуту об'єднання; 

     виконувати свої договірні зобов'язання; 

     забезпечувати дотримання інтересів  усіх  членів  об'єднання,
асоціації при встановленні умов і порядку володіння,  користування
і  розпорядження  спільною  власністю,   розподілі   між   членами
об'єднання,   асоціації   витрат   на   експлуатацію   та   ремонт
неподільного та загального майна; 

     припиняти дії третіх осіб,  що утруднюють  або  перешкоджають
реалізації    прав   володіння,   користування   і   розпорядження
неподільним та загальним майном членами об'єднання; 

     у випадках, передбачених законодавством, статутом об'єднання,
асоціації,  представляти  інтереси  членів  об'єднання,  асоціації
відповідно до наданих повноважень у відносинах з третіми особами. 

     Виконання зобов'язань  об'єднанням  належить  до  повноважень
його правління відповідно до статуту об'єднання. 

     Стаття 19. Спільне майно співвласників багатоквартирного
                будинку 

     Спільне майно   співвласників    багатоквартирного    будинку
складається з неподільного та загального майна. 

     Неподільне майно  перебуває  у  спільній  сумісній  власності
співвласників  багатоквартирного  будинку.  Неподільне  майно   не
підлягає відчуженню. 

     Загальне майно   перебуває  у  спільній  частковій  власності
співвласників багатоквартирного будинку. 

     Власники приміщень володіють,  користуються і у  встановлених
цим  Законом  та  цивільним  законодавством  межах розпоряджаються
спільним майном. 

     При відчуженні приміщення в жилому будинку  право  на  частку
неподільного  майна  підлягає  відчуженню  разом з приміщенням без
виділення частки в натурі. 

     Об'єкти права  спільної  власності  на  майно   можуть   бути
передані  в  користування  фізичній  або юридичній особі або групі
осіб у разі,  якщо це не пов'язано з порушенням прав  і  інтересів
інших   співвласників   неподільного   та  загального  майна,  які
охороняються законом. 

     Стаття 20. Визначення часток обов'язкових платежів на
                утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна 

     Частка в загальному обсязі обов'язкових платежів на утримання
і  ремонт   неподільного   майна   у   багатоквартирному   будинку
встановлюється   пропорційно  до  загальної  площі  приміщень,  що
перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. 

     Частка в загальному обсязі обов'язкових платежів на утримання
і   ремонт  загального  майна  та  в  інших  спільних  витратах  у
багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до  загальної
площі  приміщень,  що  перебувають  у  користуванні  фізичних  або
юридичних осіб. 

     Частка участі   співвласника   квартири,   власника   кімнати
(кімнат)  у  квартирі,  де проживають два і більше власників жилих
приміщень,  співвласника нежилого приміщення на утримання і ремонт
визначається відповідно до його частки як співвласника приміщення. 

     Спори щодо  визначення  частки  в  обов'язкових  платежах  на
утримання і ремонт  неподільного  та  загального  майна,  в  інших
спільних витратах вирішуються в судовому порядку. 

     Стаття 21. Кошти об'єднання 

     Кошти об'єднання  надходять  та  зберігаються  на  рахунках у
банківських  установах   і   використовуються   виключно   за   їх
призначенням. 

     Використання та розпорядження коштами здійснюється відповідно
до статуту та затвердженого кошторису. 

     Кошти об'єднання  не   підлягають   розподілу   між   членами
об'єднання, за винятком випадків, передбачених законом. 

     Кошти об'єднання складаються з: 

     залишків коштів на рахунках попереднього власника майна; 

     статутних внесків, обов'язкових платежів членів об'єднання; 

     коштів, одержаних  об'єднанням  у  результаті  здачі в оренду
допоміжних приміщень; 

     субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та  компенсацій
за громадян,  які користуються правом на їх отримання, щодо оплати
житлово-комунальних  послуг  у  їх  частці  в  загальному   обсязі
обов'язкових  платежів  на  утримання  і  ремонт  неподільного  та
загального  майна  у  разі  укладення  відповідного  договору  між
власником приміщення та об'єднанням; 

     доходів, що   спрямовуються   на  виконання  статутних  цілей
об'єднання,  отриманих  у   результаті   діяльності   підприємств,
засновниками яких є об'єднання; 

     добровільних майнових,   у   тому   числі  грошових,  внесків
фізичних і юридичних осіб. 

     Для накопичення коштів на ремонт неподільного  та  загального
майна  і  термінового  усунення  збитків,  що виникли в результаті
аварій  чи  непередбачених  обставин,  в   обов'язковому   порядку
створюються  ремонтний  та  резервний фонди об'єднання.  Кошти цих
фондів акумулюються на рахунку об'єднання у банківських  установах
і використовуються виключно за цільовим призначенням. 

     Перелік та  розміри обов'язкових платежів на обслуговування і
ремонт неподільного та загального майна, а також порядок їх сплати
встановлюються відповідно до статуту об'єднання. 

     За рішенням  загальних  зборів об'єднання можуть створюватися
спеціальні  фонди,  витрати  з  яких  здійснюються  на  цілі,   що
передбачені   статутом.   Порядок   створення  спеціальних  фондів
визначається  Кабінетом  Міністрів  України.  Кошти   цих   фондів
акумулюються на банківських рахунках об'єднання. 

     Стаття 22. Оплата комунальних послуг членами об'єднання 

     За наявності  технічної  можливості  проведення поквартирного
обліку  споживання  водо-,   тепло-,   газо-,   електропостачання,
гарячого  водопостачання  та інших послуг власники жилих і нежилих
приміщень можуть перераховувати  кошти  безпосередньо  на  рахунки
підприємств,  організацій, які надають ці послуги, за відповідними
тарифами для кожного виду послуг у порядку, встановленому законом. 

     Власники нежилих  приміщень  сплачують  надані   послуги   за
тарифами, що встановлені для відповідних видів діяльності. 

     Кошти, що  сплачуються  власниками  приміщень  за  надані  їм
комунальні  послуги,  можуть  згідно   з   укладеними   договорами
надходити  на  рахунок  об'єднання  для  накопичення  і наступного
перерахунку підприємствам,  організаціям,  які надають ці послуги.
Перерахування  коштів  підприємствам,  організаціям,  які  надають
послуги,  здійснюється щомісячно у визначений день  відповідно  до
договору між об'єднанням і цими підприємствами, організаціями. 

     За відсутності  технічної можливості проведення поквартирного
обліку  споживання  водо-,   тепло-,   газо-,   електропостачання,
гарячого водопостачання та інших послуг управитель зобов'язаний за
рахунок  коштів  балансоутримувача  встановити   загальнобудинкові
прилади обліку. 

     У разі, якщо правління об'єднання самостійно здійснює функції
управителя, воно за договором з постачальниками комунальних послуг
може бути колективним замовником (абонентом) таких послуг. У цьому
випадку об'єднання несе повну відповідальність за своєчасну сплату
вартості фактично спожитих членами об'єднання комунальних послуг. 

     Розподіл загальних  рахунків між власниками приміщень в одній
квартирі  чи  нежилому  приміщенні  здійснюється   відповідно   до
законодавства  та  статуту  з урахуванням розміру частки належного
майна та кількості осіб, які проживають у квартирі, включаючи тих,
які  проживають  тимчасово,  а  також  з  урахуванням особливостей
використання нежилих приміщень. 

     Власники квартир,  приміщень,  що  не   обладнані   приладами
обліку,  зобов'язані  укласти договір про обслуговування та оплату
комунальних  послуг  з  управителем  незалежно  від   членства   в
об'єднанні. 

     Відмова від  укладення  договору,  від  оплати  рахунків  або
несплата рахунків не допускається.  Такі  дії  є  порушенням  прав
інших  членів  об'єднання  і  підставою  для звернення до суду про
стягнення  заборгованості  із  плати  по  відповідних  рахунках  у
примусовому порядку. 

     Власники несуть  відповідальність  за своєчасність здійснення
платежів  на  рахунок  управителя   незалежно   від   використання
приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо
інше не передбачено договором. 

     Стаття 23. Видатки на утримання і ремонт приміщень 

     Утримання і ремонт приміщень,  які перебувають  у  власності,
здійснюються відповідно до законодавства України. 

     Власник приміщення  зобов'язаний  відповідно до законодавства
забезпечити використання,  утримання,  реконструкцію, реставрацію,
капітальний  ремонт  приміщень  або  їх  частин без завдання шкоди
майну і порушення прав та інтересів інших власників. 

     Видатки на утримання і ремонт приміщень або іншого майна,  що
перебуває  у спільній власності,  визначаються статутом об'єднання
та договором про їх використання. 

     Кошти за  користування  неподільним  та  загальним  майном  і
обслуговування   спільної  власності  сплачуються  на  банківський
рахунок  об'єднання.  Ця  частина  комунальних  послуг   надається
об'єднанню як кінцевому споживачеві. 

     Власник, який заподіяв збитки майну,  що перебуває у спільній
власності або  власності  інших  членів  об'єднання,  зобов'язаний
відшкодувати  заподіяні  збитки  в  повному  обсязі.  Власник несе
відповідальність за збитки, заподіяні особою, яка проживає спільно
з  ним,  а  також будь-якою іншою особою,  яка проживає у квартирі
згідно з договором оренди або з  відома  власника,  якщо  інше  не
передбачено  договором  оренди або іншим договором між власником і
цією особою. 

     Відшкодування збитків може  здійснюватися  у  грошовій  чи  в
іншій формі за згодою сторін або за рішенням суду. 

     Стаття 24. Участь колишнього власника багатоквартирного
                будинку в обслуговуванні і ремонті неподільного
                та загального майна житлового комплексу 

     Колишній власник, на балансі якого перебував багатоквартирний
будинок  до  передачі  на  баланс  об'єднанню,   бере   участь   в
організації  та  фінансуванні  першого  після  передачі  на баланс
капітального ремонту будинку відповідно до законодавства. 

     Участь колишнього власника у фінансуванні  поточних  ремонтів
майна,  що перебуває у спільній власності об'єднання, здійснюється
за договором або за рішенням суду. 

     У разі,  якщо колишніх власників було декілька,  їх участь  у
фінансуванні  визначається  пропорційно  часу утримання будинку на
балансі починаючи з часу будівництва або  останнього  капітального
ремонту. 

     Власники приміщень,  які  передали  їх  в  оренду фізичним чи
юридичним особам,  беруть пайову участь у витратах на утримання та
ремонт  неподільного  і загального майна у порядку,  встановленому
статутом об'єднання та цим Законом. 

     Невикористання власниками  приміщень,  що  їм  належать,  або
відмова  від  користування  неподільним  та  загальним майном не є
підставою для звільнення власника від участі в  спільних  витратах
на  обслуговування  і  ремонт  неподільного  та загального майна в
житловому комплексі. 

     У разі відмови колишнього власника багатоквартирного  будинку
взяти  пайову  участь  в організації та фінансуванні першого після
передачі   об'єднанню   капітального   ремонту   об'єднання   може
звернутися  до  суду  з  позовом  про звернення стягнення на майно
такого колишнього власника. 

     Стаття 25. Порядок виконання об'єднанням делегованих
                повноважень 

     Органи місцевого   самоврядування   в   порядку,  визначеному
законом,  можуть  делегувати  об'єднанню,  яке   виконує   функції
управителя,    повноваження   по   здійсненню   розрахунків   щодо
передбачених законом пільг та субсидій окремим категоріям громадян
по оплаті житлово-комунальних послуг, спожитої електроенергії. 

     Делеговані повноваження  здійснюються  в обсязі,  необхідному
для повного і своєчасного  відшкодування  витрат  власників  жилих
приміщень, наймачів і орендарів жилих приміщень, шляхом: 

     передачі об'єднанню   встановлених   державних   дотацій   на
фінансування  витрат  на  експлуатацію,  поточний  і   капітальний
ремонти  житлового фонду,  субсидій на житлово-комунальні послуги,
компенсаційних    коштів    за    надані    пільги    по    оплаті
житлово-комунальних послуг окремим категоріям громадян; 

     надання компенсації  (субсидії) на оплату житла і комунальних
послуг окремим категоріям громадян з числа власників,  наймачів  і
орендарів відповідно до законодавства. 

     У разі  несвоєчасного  перерахування  на  відповідні  рахунки
коштів  за   встановлені   законодавством   дотації,   компенсації
(субсидії)  на  оплату  житла  і  комунальних послуг підприємства,
організації,  що  надають   житлово-комунальні   послуги,   можуть
звертатися  з  позовом  до  суду  про безспірне стягнення коштів з
платників,  які мають сплачувати  зазначені  дотації,  компенсації
(субсидії). 

     Стаття 26. Оренда приміщень у житловому комплексі 

     Власник приміщення   у  багатоквартирному  будинку,  в  якому
створене об'єднання,  може здати  його  в  оренду  для  проживання
фізичній  особі або для здійснення господарської,  підприємницької
та іншої не забороненої законом діяльності фізичній або  юридичній
особі,  якщо  така  діяльність  не  суперечить встановленим нормам
використання  приміщень  у  жилих  будинках  та  не  завдає  шкоди
інтересам власників (користувачів) і навколишньому середовищу. 

     За необхідності  може бути здійснене переведення приміщення у
нежиле на термін дії  договору  оренди  або  постійно  у  порядку,
встановленому законодавством. 

     У порядку,  передбаченому  статутом,  правління об'єднання за
дорученням загальних зборів може укласти договір оренди з фізичною
або  юридичною  особою щодо приміщень,  які перебувають у спільній
власності членів об'єднання.  За  домовленістю  сторін  може  бути
укладений  договір  про передачу в оренду квартири (приміщення) та
приміщень або їх частини,  що  перебувають  у  спільній  частковій
власності   членів   об'єднання.   В   цьому   випадку   договором
визначається частка кожної сторони в отриманні доходів  та  сплаті
податків,  інших  обов'язкових  платежів,  передбачених законом чи
статутом. 

     Предметом договору оренди  жилих  та  нежилих  приміщень  для
ведення  господарської,  підприємницької  або іншої не забороненої
законом діяльності може бути квартира  чи  нежиле  приміщення,  що
розміщені  в  багатоквартирних  будинках,  з дотриманням орендарем
державних  будівельних,  протипожежних,  санітарно-гігієнічних  та
інших норм, встановлених законодавством. 

     У договорі  оренди  таких  приміщень обов'язково зазначаються
предмет договору, мета використання приміщень, номер і дата видачі
документа,  що  посвідчує державну реєстрацію орендаря як суб'єкта
підприємницької діяльності,  термін,  на який укладається договір,
обов'язки  та  права  орендаря і орендодавця,  відповідальність за
заподіяні збитки.  У договорі можуть  бути  визначені  також  інші
умови. 

     Орендар має бути ознайомлений із статутом об'єднання, правами
та обов'язками членів об'єднання. 

     У разі    необхідності    проведення    будівельних     робіт
заінтересована   сторона   отримує  відповідні  дозволи  згідно  з
законодавством. 

     Не допускається  передача  в  оренду   жилого   чи   нежилого
приміщення  для  ведення  господарської,  підприємницької та іншої
діяльності, якщо це буде суперечити інтересам або обмежувати права
інших власників (користувачів) приміщень. 

     Спори щодо   укладення,  виконання  або  припинення  договору
оренди приміщення для зазначеної діяльності вирішуються за  згодою
сторін або у судовому порядку. 

     Стаття 27. Страхування майна об'єднання 

     У порядку,  передбаченому статутом, правління об'єднання може
здійснювати страхування спільного майна від будь-яких видів ризику
та прямих збитків. 

     Члени об'єднання  -  власники  жилих  або  нежилих  приміщень
здійснюють страхування належних їм приміщень самостійно. 

     За наявності страхового випадку  страхова  сума  виплачується
об'єднанню  або  спеціально призначеному довіреному представникові
для  наступного  використання  в   інтересах   членів   об'єднання
відповідно до статуту об'єднання. 

     Страхові виплати,   отримані   для  компенсації  збитків  від
нещасного випадку,  в першу чергу використовуються на  відновлення
та ремонт. 

     Стаття 28. Ліквідація об'єднання 

     Об'єднання ліквідується у разі: 

     фізичного знищення  або  руйнування житлового комплексу,  яке
унеможливлює його відновлення або ремонт; 

     відчуження житлового комплексу за рішенням суду; 

     придбання однією особою всіх приміщень у житловому комплексі. 

     У  разі  ліквідації  об'єднання  кошти,  що  залишилися після
задоволення вимог кредиторів,  розподіляються між усіма власниками
приміщень пропорційно сукупному розміру їх внесків та обов'язкових
платежів  на  утримання  і ремонт неподільного майна,  відповідної
частки загального  майна,  а  також  на  інші  спільні  витрати  у
багатоквартирному  будинку.  ( Статтю 28 доповнено частиною другою
згідно із Законом N 3053-IV ( 3053-15 ) від 03.11.2005 ) 

     При цьому  здійснюється залік заборгованості кожного власника
перед об'єднанням відповідно до  статуту  цього  об'єднання.  Якщо
власник  приміщення в об'єднанні,  незалежно від членства в ньому,
має борг перед цим об'єднанням,  сума якого  перевищує  суму  його
частки   в   майні,   і  відмовляється  сплатити  цей  борг,  спір
вирішується  у  судовому  порядку.  ( Статтю 28 доповнено частиною
третьою згідно із Законом N 3053-IV ( 3053-15 ) від 03.11.2005 ) 

     Стаття 29. Відповідальність за порушення законодавства про
                об'єднання

     Особи, винні у: 

     недотриманні вимог цього Закону; 

     порушенні прав   власників  (користувачів),  їх  об'єднань  і
асоціацій; 

     порушенні статуту об'єднання та протидії його виконанню; 

     створенні, організації діяльності або ліквідації об'єднання з
порушенням законодавства, державних стандартів і норм; 

     незаконному привласненні   майна,  що  перебуває  у  спільній
власності; 

     недотриманні умов договорів,  укладених відповідно  до  цього
Закону, 

     - несуть      цивільну,      кримінальну,     адміністративну
відповідальність відповідно до закону. 

     Законами України може бути встановлена відповідальність і  за
інші види правопорушень. 

     Стаття 30. Прикінцеві положення 

     1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 

     Пункт 2  статті  30  цього  Закону,  яким  вносяться зміни до
Закону України   "Про    оподаткування    прибутку    підприємств"
( 334/94-ВР ), набирає чинності з 1 січня 2002 року. 

     2. Внести  до  пункту  7.11  статті  7  Закону  України  "Про
оподаткування  прибутку  підприємств"  (  334/94-ВР  )  (Відомості
Верховної Ради України, 1997 р., N 27, ст. 181; 1998 р., N 10, ст.
35; 1999 р., N 2-3, ст. 21; 2000 р., N 39, ст. 333) такі зміни: 

     1) у підпункті 7.11.1: 

     в абзаці  "д"  слова   "житлово-будівельними   кооперативами"
виключити; 

     доповнити підпункт абзацом "є" такого змісту: 

     "є) житлово-будівельними      кооперативами,     об'єднаннями
співвласників багатоквартирних  будинків,  створеними  у  порядку,
визначеному законом"; 

     2) доповнити підпункт 7.11.7 абзацом такого змісту: 

     "Від оподаткування    звільняються    доходи    неприбуткових
організацій,  визначених в абзаці "є" підпункту 7.11.1, отримані у
вигляді   внесків,   коштів   або   майна,   які  надходять  таким
неприбутковим організаціям для  забезпечення  потреб  їх  основної
діяльності, та у вигляді пасивних доходів". 

     3. До  проведення  реформи  системи  оплати праці запровадити
державну  дотацію  на  комунальні   послуги,   обслуговування   та
капітальний  ремонт  будинків  об'єднань  відповідно  до  порядку,
передбаченого законодавством для державного житлового фонду. 

     4. Кабінету Міністрів України протягом трьох  місяців  з  дня
набрання чинності цим Законом: 

     подати на  розгляд  Верховної  Ради  України  пропозиції щодо
внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону; 

     привести свої нормативно-правові акти у відповідність  з  цим
Законом; 

     забезпечити приведення  міністерствами та іншими центральними
органами  виконавчої  влади   їх   нормативно-правових   актів   у
відповідність з цим Законом. 

 Президент України                                         Л.КУЧМА 

 м. Київ, 29 листопада 2001 року
          N 2866-III